• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Максим КІДРУК: «Жителі Намібії вивчили українську за 15 хвилин краще, аніж Азаров за 40 років...»

Максим КІДРУК: «Жителі Намібії вивчили українську за 15 хвилин краще, аніж Азаров за 40 років...»

Один з найкреативніших письменників України Максим Кідрук стрімко змінив своє літературне амплуа. Із екстремального письменника¬мандрівника, який плавав із піраньями на Пантаналі та втікав від танків у Каїрі, перейшов у жанр технотрилерів. Та це не єдина новина у житті молодого автора.

На останніх виборах він балотувався у народні депутати... Про перебіг виборчої кампанії, нове творіння “Бот” та мандрівки екзотичними країнами кореспонденту “ВЗ” розповів Максим Кідрук.

-Максиме, ти неодноразово писав про своє негативне ставлення до політики. Чому раптом вирішив балотуватись на парламентських виборах?

—Не було навіть думки іти в політику. Але перед виборами до мене звернулись люди з партії “УДАР” і запропонували балотуватись по Кіровограду. Мої батьки свого часу мешкали там, а дідусь і бабусі майже все своє життя жили у Кіровоградській області. Перша реакція була — ні! Але мені наголосили, що по 99 округу Кіровограда по мажоритарці може балотуватись син президента — Віктор Янукович¬молодший. Захотілось спробувати свої сили у такій нерівній боротьбі. Та коли почалась виборча кампанія, Віктор Вікторович опинився у списку Партії регіонів. Мені на противагу поставили іншого “регіонала”. Не вдалося виграти у цих виборах. Але не шкодую, що спробував свої сили. Під час виборчої кампанії ні в чому не забруднився, не маю чого соромитись. Але, попри це, у кожному інтерв’ю, виступі чомусь повинен виправдовуватись. Здається, наче вчора я був кльовим чуваком, популярним письменником, а сьогодні, після виборів, став повним гівнюком... Найпростіше було відмовитись від виборчої кампанії, скласти лапки і сидіти вдома у кріслі та писати у мережі “Фейсбук”, як усе погано навколо. Значно важче було спробувати щось змінити на краще. Банальна істина гласить — якщо ти не займаєшся політикою, вона займеться тобою. Яскравий приклад цього був у 1921 році. На той час більшість свідомих українців втомилася від політики, зневірилась в УНР, перестала вірити ОУН. Усунулась від політики, даючи можливість східній орді прийти до влади. І ці ж українці більш ніж через десять років під час Голодомору їли власних дітей. Був свідомий пресингу, який вчинять після виборів мої вчорашні читачі, друзі. Але зваживши усі “за” і “проти”, вирішив йти у політику.

-Пішов би другий раз на вибори?

—На сьогодні відповідь — ні! Але не хочу зарікатись. Зрештою, маю чим займатись. Перший тираж моєї нової книги “Бот” розійшовся менш як за два місяці. Триває друк другого тиражу. Книгою зацікавилися Росія, Німеччина. Аби зробити нашу країну кращою, кожен українець повинен сумлінно займатись своєю справою, а не панікувати. І не варто підтримувати ідіотські заклики про складання мандатів. Новий склад парламенту не повинен панікувати, слід заходити у Верховну Раду і діяти з розумом. Відкриттям цьогорічних виборів став впевнений прохід до влади “Свободи”. Інша ситуація буде наступного разу і з мажоритарниками. Опозиційні сили переконались, що варто висувати спільного представника, тоді шанси на перемогу зростають. Україна рухається у нормальному напрямі. Ми — не Росія і не Білорусь. У нас є свобода слова. Пишу все, що думаю, і ніхто мені не затикає рота. Не потрібно зараз різких революційних рухів.

-На останніх виборах чимало письменників пробували свої сили на виборчих перегонах. Це була спланована дія письменницької дивізії?

—Ні, кожен сам собою вирішив піти на вибори. Я був першим із письменників, який заявив про своє рішення балотуватись. Далі до виборчих перегонів долучився Василь Шкляр. Потім на з’їзді партії “УДАР” дізнався, що під другим номером у списку йде Марія Матіос. Брати Капранови також вирішили спробувати свої сили. З усіх до парламенту потрапила лише Матіос. Найбільш дивно, що Шкляр не виграв перегонів. Його соціальний капітал — значно більший, аніж мій. Василь Шкляр покладався лише на свій письменницький бренд. Він переоцінив не свої сили, а кількість людей, які читають у нашій країні. На окрузі слід працювати. Якби більше доклав зусиль, виграв би.

-Під час виборчих перегонів ти розпочав промотур нової книги “Бот”...

—«Бот» — перший український технотрилер. Він дослід¬жує взаємодію людини з реальними технологіями і фатальні помилки у цій взаємодії, що призводять до техногенних катастроф. Технотрилер — це не бойовик і не наукова фантастика. Читаючи фантастику, розумієш, що описані події ніколи не відбудуться. Коли читаєш історичний роман, знаєш, чим він закінчиться. Адже письменник не може змінити історичні події. Ці фактори псують смак читання. Коли читаєш технотрилер, розумієш, що описані події можуть статися з тобою, адже вони будуються на технологіях, які існують навколо нас у реальному світі. Саме ця реальність втягує у читання, примушує вірити у кожен абзац, навіть, якщо у нього вплітаються нереальні події. Але для написання технотрилера письменник повинен мати наукове підґрунтя. Неможливо писати про андронний колайдер, не розуміючи, для чого він створений і як діє. Перш ніж сів за написання “Бота”, прочитав понад двісті наукових статей і дві монографії. Працював із трьома науковими консультантами. Пригодився і мій власний досвід інженера та програміста.

-Людині, яка не знає, що таке андронний колайдер, цікаво буде читати “Бота”?

—Так, у цьому і є “фішка” технотрилерів. Наукові досягнення описані настільки доступно, що їх зрозуміє людина, яка закінчила чотири класи середньої школи. Коли була готовою друга чернетка “Бота”, розіслав її своїм рідерам, серед яких вісім дівчат¬філологів. На основі їхніх зауважень, спростив описову наукову частину тексту. “Бот” доступно розповідає читачам не лише про науковий світ, а й про людську фізіологію, гормони, людський мозок. “Бот” -сюжетний твір, технологія — лише тло. «Батько» технотрилера -американський письменник, продюсер, режисер, сценарист, автор роману «Парк Юрського періоду» Майкл Крайтон за життя продав двісті мільйонів примірників своїх книг. Поступився лише Стівену Кінгу, який продав триста шістдесят мільйонів книг.

-Не думав перекласти “Бот” російською мовою для жителів східних областей?

—У мене принципова позиція — в Україні мої книги будуть виходити лише українською мовою. Для Росії, Білорусі, Казахстану буде російський переклад.

-Презентуючи одну книгу, завжди маєш у шухляді готовий текст іншої...

—Так, готова наступна книга. Це продовження мандрівних історій. Написав книгу про нашу з Сергієм Притулою авантюру в Новій Зеландії. Затримка за друком. У видавництв є правило -не видавати наступну книгу одного автора менш як за півроку після виходу у світ попередньої. Аби один твір не зривав продажу іншого. Книга під назвою “На Зеландію” з’явиться на початку весни. Із задоволенням полетів би ще в Океанію та Антарктиду. Але усі заощадження витратив на передвиборчу кампанію.

-Після повернення з Анголи у блогах ти писав страшні речі про цю країну...

—У “Фейсбуці” виклав фотографії з Анголи, які викликають жах. Побачив у цій країні чимало страшних речей і агресивно настроєних темношкірих людей. В Анголі стикнувся з відвертим расизмом. Бути в Анголі білим на початку ХХІ століття — те ж саме, що було бути темношкірим в Америці на початку ХХ¬го. Через півгодини після прильоту у мене почали жбурляти камінням. Три тижні був в Анголі. Якби не алкоголь, з’їхав би з глузду за цей час. У Анголі страшенний контраст між багатими і бідними. Там, де майже усе населення країни живе за 0,8 долара в день, у бруді та хворобах, “літають” останні марки “Феррарі” та “Мерсів”. В Анголі немає інфраструктури. Не можеш бути вчителем чи таксистом. Ти або маєш стосунок до сімей, які контролюють видобуток нафти, або ти в армії, яка захищає тих, хто має нафту, або ти -ніхто.

-На противагу жахливим картинкам з Анголи, твій відеоролик з Намібії «Азаров, ай¬яй¬яй!» викликав у аудиторії хвилю позитиву...

—Під час мандрівки Намібією вирішив зняти таке відео. Знайшов невеличке поселення людей хімба і попросив знятись у ролику. Щоб вони погодились, довелося пояснити політичну основу задуму, аби не подумали, що прошу їх вимовити якусь нецензурщину незрозумілою для них мовою. Переговори пройшли вдало. Аби остаточно їх переконати, заплатив їм, у перерахунку на наші гроші, 96 гривень. Зняли усе за два дублі, які тривали п’ятнадцять хвилин. За цей час вони оволоділи українською значно краще, аніж Азаров за сорок років.

Довідка «ВЗ»

Максим Кідрук народився 1 квітня 1984 р. у смт Володимирець Рівенської області. У 2001 р. вступив на механіко-енергетичний факультет Технічного університету у Рівному. У 2005 р. переїхав до Києва. Вступив в аспірантуру НТУУ «КПІ» на теплоенергетичний факультет. 2007 р. виграв ґрант на навчання за кордоном і виїхав на проживання до Стокгольма, де вступив до аспірантури Королівського технологічного інституту. Почав подорожувати. Як письменник¬мандрівник побував у 29 країнах світу, серед яких Мексика, Еквадор, Перу, Китай, Чилі, Бразилія, Ангола, Намібія, Нова Зеландія... Написав 11 книг (7 художніх, 4 — на технічну тематику).

Неодружений, дітей не має.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Максим КІДРУК: «Жителі Намібії вивчили українську за 15 хвилин краще, аніж Азаров за 40 років...»