Палата ремісників — кінотеатр — Театр ляльок — нічний клуб

Фасад прикрашають алегоричні фігури коваля і муляра. Інтер’єр облаштували з розмахом: великий зал для проведення спільних зібрань представників ремісничих професійних об’єднань. У залі — автентичний сецесійний вітраж на стелі. Тут були окремі приміщення для Спілки виробників сирих шкір, Спілки ювелірів і годинникарів та інших, показові класи для підмайстрів тощо. Такий собі Будинок профспілок початку ХХ століття…

Але з настанням повоєнної кризи, а за нею світової економічної кризи, ремісничі професії втратили популярність. Будівля була змушена виживати. 1926 року у великій залі облаштували кінотеатр. Спочатку він мав назву «Штука», заснував його тодішній відомий кіновласник Марек Парізер. У 1934 р. його перейменували на «Балтик». Він мав 290 місць. У 1941−1944 рр., під час німецької окупації, кінотеатр діяв під назвою «Космос». Після Другої світової війни, з приходом радянської влади, був перейменований на «Комсомолець». Функціонував принаймні до 23 листопада 1946 р.

А 15 квітня 1946 року тут офіційно відкрився Львівський театр ляльок як окрема інституція (до того театр протягом року працював у Львівському будинку народної творчості). Прем’єрну виставу «Івасик-Телесик» за казкою Івана Франка поставила засновниця та перша головна режисерка театру Антоніна Мацкевич.

«Театр був створений окупаційною владою для зміни культурного ландшафту Галичини 1945 року, — розповіла „ВЗ“ директорка і художня керівниця Львівського академічного обласного театру ляльок Уляна Мороз. — Уродженка Полтавщини Антоніна Мацкевич приїхала у Львів 1939 року. У Харкові вона була ученицею Леся Курбаса, навчалася у його режисерській лабораторії „Березіль“, тому не поспішала виконувати завдання влади щодо русифікації і комунізації Галичини. Ми останні два роки розшукували історію театру, які Мацкевич вистави ставила, які теми брала. Виявилося, про цей театр майже немає інформації. Шукали в архівах. Вдалося відреставрувати частину культурної спадщини Мацкевич — ляльок з дорослих вистав».

У цьому ж будинку міститься велика кількість житлових квартир. Вхід у під’їзд — з вулиці Гонти, там же і службовий вхід у театр. Майстерня з ремонту ляльок — поруч із житловими квартирами. «Мешканці не задоволені сусідством з театром, — каже Уляна Мороз. — Їх нервує шум з художньої майстерні. Мешканці тут з’явилися ще з часів Палати ремісників, яка здавала квартири на винайм. Коли було радянське „уплотнєніє“, ці квартири густо заселили. Був період, коли театр мав тільки зал, а в інших приміщеннях жили люди. Лише у 1970-х людей почали відселяти, а звільнені площі віддавали театру».

Останню масштабну модернізацію театр пройшов у 1985−1987 роках, тоді відновили акустичне та світлове обладнання.

У «буремних 90-х» у підвалі будівлі відкрили культовий нічний клуб «Лялька». Він став одним із центрів львівської рок-культури 1990-х і 2000-х років. Був відомий як кіноклуб, літературна кав’ярня та місце презентацій. Там проводили відомі музичні фестивалі «Слухай українське», «Тарас Бульба» та «Jazz Bez».

Клуб закрили на початку 2004 року. Як пише «Вікіпедія», формальною причиною було те, що тодішня дирекція Театру ляльок відмовилася продовжити із КМЦ «Дзиґа», що була засновником «Ляльки», угоду про співпрацю. Водночас однією з версій реальної причини був тиск податківців на «помаранчевих» бізнесменів.

У 2005−2007 роках клуб знову відкрили. 2007 року на його місці створили етноджазклуб, а пізніше — клуб «Гавана». Від 2011 року тут діяв клуб «888». Від 2020 року діє «Нижній Зал» — простір сучасної камерної культури Львівського обласного театру ляльок.