Антонич «був хрущем» і жив колись на Городоцькій, 50
Відомий український поет-містик прожив у місті Лева лише десять років
:format(webp)/wz.lviv.ua/images/wzhistory/_cover/525671/2012-04-08-1035.jpg)
Триповерхова кам’яниця на вул. Городоцькій, 50, привертає увагу передусім своїми каріатидами, що підтримують балкончик на другому поверсі. Будинок австрійської забудови, споруджений 1885 року за проєктом львівського архітектора Якуба Кроха. Фасад виходить п’ятьма вікнами на вулицю Городоцьку.
У міжвоєнний період на першому поверсі будинку містилася книгарня Давида Марека Шеєра. Але насправді кам’яниця знаменита тим, що тут у 1928−1937 роках жив видатний український поет-містик, перекладач і літературний критик Богдан-Ігор Антонич. Про це сповіщає меморіальна дошка на фасаді — авторства Миколи Посікіри У це помешкання Богдан-Ігор перебрався 1928-го, коли вступив до Львівського університету ім. Яна-Казимира. Тут жила його тітка Параскевія Волошинович. Богдан-Ігор називав її «тетою».
Жив поет якраз у тій кімнаті з балкончиком, із чудовим видом на собор Св. Юра. Спогади про Антонича від його друзів і знайомих читаємо у книзі Ігоря Калинця «Знане і незнане про Антонича». Як-от: «Обід, пообіднє дрімання із загорненою в хустку головою, вечеря та поворот перед „шпирою“ (шпира — час закриття будинку на ніч, зазвичай це була десята година вечора. А також це була оплата кам’яничному сторожеві за відкриття вхідної брами) додому („щоб тета не кричала“) — це були священні „табу“, які порушити та переступити вдалося йому (Антоничу — Ред.) лише з найбільшим зусиллям».
Саме у Львові протривав найбільш плідний період творчості поета. Він написав тут один із найвідоміших своїх віршів «Вишні», де є такі рядки: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». На жаль, Богдан-Ігор помер на 28-му році житті — 6 липня 1937 року, від ускладнень після операції апендициту. Ховали його з цієї ж кам’яниці. Ігор Калинець пригадує, як з нагоди 50-річчя Антонича він із мистецтвознавцем Романом Фіголем віднайшли дім, де жив поет (тоді — вул. Першотравнева, 50). «Полька-вчителька, яка мешкала в № 52, запам’ятала, як виносили тіло поета у 1937 році з дому № 50 (тоді це був № 18) із вулиці Городоцької».
Політико-мистецька спільнота Львова, яка заопікувалася гідним вшануванням пам’яті Антонича до його століття (2009 року), хотіла відкрити у будинку на Городоцькій, 50, меморіальний музей, про що неодноразово говорили. Однак у 2008 році стало відомо, що міська влада Львова продала приміщення, де жив Антонич, приватній фірмі «Формула успіху». Попри те, що влада була попереджена і на фасаді будинку вже було встановлено меморіальну дошку.
Оскільки з меморіальним музеєм поета у Львові не склалося, експозицію 2009-го відкрили у Музеї-садибі родини Антоничів у селі Бортятині колишнього Яворівського району Львівщини. Автором проєкту став заслужений діяч мистецтв Орест Скоп. Зокрема, він оригінально використав як рами для фотографій автентичні віконниці із львівського помешкання поета. Своєрідною сатисфакцією став пам’ятник Антоничу роботи народного художника України Володимира Одрехівського, який відкрили 2016 року у сквері навпроти будинку.