Передплата 2025 «Добре здоров’я»

Антонич «був хрущем» і жив колись на Городоцькій, 50

Відомий український поет-містик прожив у місті Лева лише десять років

Меморіальна дошка на фасаді будинку сповіщає, що тут жив відомий український поет. Фото “Фотографії старого Львова”
Меморіальна дошка на фасаді будинку сповіщає, що тут жив відомий український поет. Фото “Фотографії старого Львова”

Триповерхова кам’яниця на вул. Городоцькій, 50, привертає увагу передусім своїми каріатидами, що підтримують балкончик на другому поверсі. Будинок австрійської забудови, споруджений 1885 року за проєктом львівського архітектора Якуба Кроха. Фасад виходить п’ятьма вікнами на вулицю Городоцьку.

У міжвоєнний період на першому поверсі будинку містилася книгарня Дави­да Марека Шеєра. Але насправ­ді кам’яниця знаменита тим, що тут у 1928−1937 роках жив ви­датний український поет-міс­тик, перекладач і літературний критик Богдан-Ігор Антонич. Про це сповіщає меморіаль­на дошка на фасаді — авторства Миколи Посікіри У це помеш­кання Богдан-Ігор перебрався 1928-го, коли вступив до Львів­ського університету ім. Яна-Казимира. Тут жила його тітка Параскевія Волошинович. Бог­дан-Ігор називав її «тетою».

Жив поет якраз у тій кімнаті з балкончиком, із чудовим видом на собор Св. Юра. Спогади про Антонича від його друзів і зна­йомих читаємо у книзі Ігоря Ка­линця «Знане і незнане про Ан­тонича». Як-от: «Обід, пообіднє дрімання із загорненою в хуст­ку головою, вечеря та поворот перед „шпирою“ (шпира — час закриття будинку на ніч, зазви­чай це була десята година ве­чора. А також це була опла­та кам’яничному сторожеві за відкриття вхідної брами) додо­му („щоб тета не кричала“) — це були священні „табу“, які пору­шити та переступити вдалося йому (Антоничу — Ред.) лише з найбільшим зусиллям».

Саме у Львові протривав най­більш плідний період творчос­ті поета. Він написав тут один із найвідоміших своїх віршів «Ви­шні», де є такі рядки: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». На жаль, Богдан-Ігор помер на 28-му році житті — 6 липня 1937 року, від ускладнень після операції апендициту. Хова­ли його з цієї ж кам’яниці. Ігор Калинець пригадує, як з наго­ди 50-річчя Антонича він із мис­тецтвознавцем Романом Фіго­лем віднайшли дім, де жив поет (тоді — вул. Першотравнева, 50). «Полька-вчителька, яка мешкала в № 52, запам’ятала, як виноси­ли тіло поета у 1937 році з дому № 50 (тоді це був № 18) із вулиці Городоцької».

Політико-мистецька спіль­нота Львова, яка заопікувала­ся гідним вшануванням пам’яті Антонича до його століття (2009 року), хотіла відкрити у будинку на Городоцькій, 50, меморіаль­ний музей, про що неодноразо­во говорили. Однак у 2008 році стало відомо, що міська влада Львова продала приміщення, де жив Антонич, приватній фір­мі «Формула успіху». Попри те, що влада була попереджена і на фасаді будинку вже було вста­новлено меморіальну дошку.

Оскільки з меморіальним му­зеєм поета у Львові не склало­ся, експозицію 2009-го відкрили у Музеї-садибі родини Антони­чів у селі Бортятині колишнього Яворівського району Львівщи­ни. Автором проєкту став за­служений діяч мистецтв Орест Скоп. Зокрема, він оригіналь­но використав як рами для фо­тографій автентичні віконниці із львівського помешкання поета. Своєрідною сатисфакцією став пам’ятник Антоничу роботи на­родного художника України Во­лодимира Одрехівського, який відкрили 2016 року у сквері на­впроти будинку.