«Найбільше шаную і люблю три професії: хлібороба, вчителя і лікаря»

Героїня народного твору «Пісня про вчительку» була галичанкою і походила зі славетного роду Ващуків

Автори пісні “Вчителько моя...” – поет Андрій Малишко (ліворуч) та композитор Платон Майборода (праворуч) – разом створили понад 30 широко відомих і улюблених народом пісень. Серед них “Пісня про рушник”, “Київський вальс”, “Моя стежина” та багато інших..
Автори пісні “Вчителько моя...” – поет Андрій Малишко (ліворуч) та композитор Платон Майборода (праворуч) – разом створили понад 30 широко відомих і улюблених народом пісень. Серед них “Пісня про рушник”, “Київський вальс”, “Моя стежина” та багато інших..

Усі професії йдуть від вчителя та школи. Багато людей вдячні школі за ту мудрість, яку там здобули, за підготовку до подолання життєвих труднощів.

Найкраще навчаємося у тих, кого любимо. Ті, в яких ми вчимося, називаються вчителями, але не всякий, хто вчить, заслуговує на це ім’я. Своїх улюблених вчителів крізь усе життя несемо у своєму серці, й кожного з них знаємо і по імені, і по батькові!

«Вчителько моя, зоре світова»

14-річним юнаком Платон Майборода приїхав з рідної Пол­тавщини у Запоріжжя, де про­довжував навчання в середній школі № 36. Керував шкільним са­модіяльним оркестром, який став кращим у місті, навчав юних ор­кестрантів гри на мандоліні, бала­лайці, гітарі, вчив їх музичної гра­моти: розписував партії п’єс для оркестру, співав у хорі. Шкільна вчителька — Олена Дзіваківська — помітила захоплення чубатого юнака і, ніби вгадавши у своєму учневі майбутній талант, приноси­ла йому книжки з музики.

Вдячність цій людині, яка ста­ла для композитора рідною на все життя, Платон Іларіонович висловив у «Пісні про вчитель­ку». Мелодію написав у 1960 році на вірш поета Андрія Ма­лишка. Пісня відразу полюбила­ся і стала народною. Творці за­лишили непроминальний гімн для всіх педагогів, які віддають свої серця дітям, майбутньому нашої країни.

«Пісня про вчительку» — пі­сенний шедевр, улюблена пісня вчителів і учнів багатьох поко­лінь. Коли чуєш цю музику у зву­чанні дитячих голосів, у пам’яті кожного спливають образи не­забутніх вчителів.

«Вчителько моя, зоре світова» — ці слова досі рідні вже не одно­му поколінню українців, їх з тре­петом вимовляють на шкільних уроках музики і співів. Усі рими легесенько запам’ятовуються чи не з першого разу, і вже понад шість десятиріч вона лунає у всіх школах України на святі остан­нього дзвоника та ще довго зву­чатиме, адже вона — це вдячність вчителю за його служіння народу!

Автор вірша з вдячністю зга­дував своїх учителів, у яких на­вчався у школі, технікумі, інсти­туті. «Я найбільше шаную і люблю три професії: хлібороба, вчителя і лікаря, — писав Андрій Малиш­ко. — Без хлібороба не може лю­дина існувати, без вчителя вона буде темною і увесь світ темний, без лікаря — цього бога здоров’я — коротким і невтішним стало б її життя. Школярських днів нам не забути ніколи, не проказати їх, не проспівати». Але ж проспівав разом зі своїм побратимом Пла­тоном Майбородою!

Цей вірш почав писати ще у школі

Хоча вірш «Вчителька» при­святив улюбленій вчительці свого друга-композитора Оле­ні Павлівні Дзіваківській, поет дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи. І цей вірш почав писати ще у школі.

Спогади вчительки поета: «У другому класі на торбині Ан­дрій друкованими літерами на­писав своє ім’я і прізвище. По імені та прізвищу його назива­ли лише ми, вчителі. Для інших він був просто Дуся, Дуся Базе­лик. На уроках любив пустувати, але коли я раптом запитувала, то відповідав правильно. Тра­плялося, що не знав відповіді на запитання. Для нього це був ве­ликий сором, страшенно пере­живав і тримався відлюдькувато аж до наступного дня. У кінці на­вчального року діти здавали свої книжки. Андрієві підручники за­вжди були чисті й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати».

Першим виконавцем «Піс­ні про вчительку» був Костян­тин Огнєвий. У співака, а заодно й викладача Київської консер­ваторії, було дивовижне відчут­тя талантів, жодного разу не під­тримав бездарність.

Лист від Романа Ващука

Ось те, що було відомо про створення шедевру. Може, на тому б і закінчилося, якби не лист від Романа Ващука, який я нещодавно отримав.

«Пане Михайле, виявляєть­ся, світ досить-таки малий. Я порпався в Інтернеті, доповню­ючи родинне дерево, і натрапив на вашу статтю про пісні Плато­на Майбороди, — заінтригував уже з перших слів канадський дипломат українського похо­дження, Надзвичайний і Повно­важний посол Канади в Україні (2014−2019). — Річ у тім, що вчи­телька, якій присвятив він свою славетну „Пісню про Вчитель­ку“ — це сестра мого діда Корне­лія Ващука. Як вона опинилася в Запоріжжі, не знаю. Ще один брат Олександр також опинив­ся на великій Україні. Фотографії також не маю. Учителька-гали­чанка мала такий вплив на Май­бороду. Вона була заарештова­на 1938 року у „польській акції“ НКВД, але звільнена 1939-го за браком доказів. Про неї в нашій родині ніхто не згадував. Тут ма­єте клепсидру того брата Олек­сандра зі згадкою про сестру Олену Дзіваківську в Україні. Я думав щось коротке про це за­постити у ФБ, може, хтось із на­щадків зголоситься. У клепсидрі згадані три доньки, але вони, ма­буть, мали вже інше прізвище».

Хотілося б знайти не лише фото юної Олени Павлівни Дзі­ваківської, а й більше відомос­тей про улюблену вчительку Платона Майбороди як для ро­динного дерева великого укра­їнця зі славетного роду Ващуків, теперішнього бізнес-омбуд­смена в Україні, так і для нас усіх. Впевнений, що її постать має бути увічненою «На Вкра­їні милій, в рідній стороні…» в бронзі чи у камені, як збірно­му образові мільйонів вчителів, які вишколювали націю. Нехай це буде реалізовано у Запоріж­жі, столиці чи в рідній Галичині. Краще — і тут, і там.

Сонечко встає, і шумить тра­ва,

Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти.

Вчителько моя, зоре світова, |

Звідки виглядати, де тебе знайти? | (2)

На столі лежать зошитки малі,

Дітвора щебече золота, зо­лота,

І летять, летять в небі журавлі, |

Дзвоник ніби кличе молоді літа. | (2)

Скільки підросло й полеті­ло нас

На шляхи землі, в ясну бла­кить, у блакить,

А що в тебе знов та доріжка в клас, |

Під вікном у школі явір той шумить. | (2)

Двох синів твоїх узяли фрон­ти,

Воювали, не лічили ран, тяж­ких ран,

В партизанську ніч посиві­ла ти, |

Як в морози сиві непожатий лан. | (2)

Знов приходить юнь і шу­мить трава,

Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,

Вчителько моя, зоре світова |

На Вкраїні милій, в рідній стороні. | (2)

Схожі новини