Творець крилатих сердець і… бензопили «Дружба»
Виповнилося 115 років від дня народження і 50 літ від дня смерті видатного українського авіаконструктора Олександра Івченка
За першими літерами назв багатьох літаків і вертольотів можна легко визначити прізвища їхніх конструкторів чи створених ними КБ, — Антонов, Сухий, Іллюшин, Туполєв, Дуглас, Міль, Камов. А от імена тих, хто створив для них двигуни, знають лише у вузьких колах спеціалістів. А шкода, бо саме двигун — найголовніший агрегат крилатої чи гвинтокрилої машини.
Серце людини бачать лише кардіохірурги під час операцій. Проте найпромовистіші характеристики особи метафорично пов’язані саме з цим невидимим органом — безсередчна, з великим серцем. Щодо авіації, то рядок з «Маршу авіаторів» «замість серця — полум’яний мотор» — дуже влучна метафора.
23 листопада 1903 року в козацькому краї — у місті Великий Токмак на Запоріжжі — народився хлопчик, улюбленими іграшками якого в дитинстві були всілякі залізячки. З роками потяг до техніки зростав, після школи Сашко Івченко працював, як і його батько, ливарником на заводі, а у 1930-му став студентом Харківського механіко-машинобудівного інституту.
По його закінченні пішов на Запорізький моторобудівний завод (нині — всесвітньо відома «Мотор-Січ»). З початком Другої світової війни підприємство, де був уже заступником головного конструктора, евакуювали у Сибір, в Омськ. Там Олександр Івченко й створив свої перші авіаційні мотори. Найвідоміший з них — поршневий АШ-82ФН з повітряним охолодженням потужністю 1850 кінських сил. Він встановлювався на фронтовий бомбардувальник Ту-2 і на винищувачі Ла-5 та Ла-7 — саме на таких збив 62 фашистські літаки найвідоміший радянський ас тієї пори українець Іван Кожедуб.
По війні Івченко з родиною повернувся до рідних Дніпрових порогів, відроджував у Запоріжжі свій завод і конструкторське бюро. У 1948 році відбулася знакова у його долі подія — знайомство з авіаконструктором Олегом Антоновим, який саме тоді створював у Києві своє знамените КБ. Їхня співпраця переросла у дружбу двох видатних особистостей, яку потім назвуть «Спілкою крилець і лопаточок». Відтоді на всіх без винятку антоновських пасажирських і транспортних літаках стоять івченківські турбогвинтові і турбореактивні двигуни.
Найзнаменитіші з них — турбогвинтові АІ-20 потужністю 4 тисячі кінських сил. Іще наприкінці 1950-х вони здійняли на крило 100-місний пасажирський Ан-10 «Україна» і транспортний Ан-12, який літає досі. В процесі експлуатації АІ-20 досягнув не перевершеного ніким і ніде у світі ресурсу авіадвигунів — 8000 годин міжремонтного і 22 000 (!) годин загального. За всю історію у світі нема пілота з такою кількістю годин, проведених у небі. Стоїть він і на знаменитому 100-місному пасажирському Іл-18 та його військово-розвідувальній версії Іл-20 (так, тому самому збитому «героєві» недавнього інциденту в небі над Сирією).
У середині 1960-х Олег Антонов створив найбільший у світі тоді і досі турбогвинтовий транспортний літак Ан-22 «Антей», здатний підняти на восьмикілометрову висоту вантаж вагою до 100 тонн. Він і сьогодні в строю. Спеціально для цього велетня Олександр Георгійович створив унікальний двигун потужністю 12 тисяч кінських сил. Щоб уявити це диво, гляньте на висоту двоповерхового будинку. Це і є діаметр гвинта Івченкового творіння — 6 метрів!
Нарешті, двигуни академіка Івченка — просто красиві, з якого боку не подивишся на них. Станеш перед «Антеєм», а під крилами чотири восьмилопатеві двигуни — немов ромашки. Іще гарніші чотири багатопелюсткові «квіти"-двигуни — під крилами транспортного Ан-70.
Десятки типів поршневих, газотурбінних, турбогвинтових, турбовальних, турбореактивних
Олександр Івченко сконструював перший в СРСР двоконтурний турбореактивний двигун АІ-25 для пасажирського ближньомагістрального Як-40. Під керівництвом академіка були також створені двигуни для кораблів на підводних крилах «Буревісник» і «Тайфун», судна на повітряній подушці «Сормович».
Видатним же Майстер є ще й тому, що є Вчителем і виховує цілу плеяду здібних учнів і послідовників. КБ академіка Олександра Івченка «Прогрес», яке нині має ім’я геніального українця, стало школою, кузнею талановитих конструкторів. Уже вони створили турбовентиляторний Д-20 для 120-місного Як-42. І саме учні академіка Івченка дали «серця» неперевершеним дивам академіка Антонова — Ан-124 «Руслан» і Ан-225 «Мрія».
Улітку цього року наша «Мрія» ДП «Антонов» з екіпажем на чолі з шеф-пілотом фірми Дмитром Антоновим (однофамільцем видатного конструктора) виконала чергову унікальну місію — за 12 рейсів перевезла з чилійського міста-порту на Тихому океані Ініке через хребет Анд у Болівію дванадцять 160-тонних агрегатів для тамтешньої теплоелектростанції. В аеропорту Ініке великим літакам категорично забороняється вирулювати зі стоянки на злітну смугу своїм ходом: скрізь — суцільне дрібне каміння, і струмені зі сопел реактивних двигунів порозкидали б його по всьому аеродрому. Тому до старту розбігу лайнери везуть тягачі. Але й жоден місцевий тягач не зрушив би з місця нашу 700-тонну «Мрію». Антоновці вирішили проблему просто — завантажили в літак на аеродромі у Гостомелі свій 60-тонний тягач (немов електробритву чи термос поклали у валізу), який і возив «Мрію» до злітної смуги в Ініке.
Академік Олександр Івченко навіки пішов у небеса 1 липня 1968 року, не доживши менше п’яти місяців до свого 65-ліття. 2009-го у Запоріжжі йому відкрили пам’ятник.
Нарешті, зовсім незнаний факт з досягнень українського генія, хоча якраз цей винахід цілком земний і відомий мільйонам по всіх-усюдах. Саме академік Олександр Івченко ще у 1950-х сконструював мотобензопилу «Дружба», яка здобула світову славу.