Творець крилатих сердець і… бензопили «Дружба»

За першими літерами назв багатьох літаків і вертольотів можна легко визначити прізвища їхніх конструкторів чи створених ними КБ, — Антонов, Сухий, Іллюшин, Туполєв, Дуглас, Міль, Камов. А от імена тих, хто створив для них двигуни, знають лише у вузьких колах спеціалістів. А шкода, бо саме двигун — найголовніший агрегат крилатої чи гвинтокрилої машини.

Серце людини бачать лише кардіохі­рурги під час операцій. Проте най­промовистіші характеристики особи метафорично пов’язані саме з цим неви­димим органом — безсередчна, з великим серцем. Щодо авіації, то рядок з «Маршу авіаторів» «замість серця — полум’яний мотор» — дуже влучна метафора.

23 листопада 1903 року в козацько­му краї — у місті Великий Токмак на Запо­ріжжі — народився хлопчик, улюбленими іграшками якого в дитинстві були всілякі залізячки. З роками потяг до техніки зрос­тав, після школи Сашко Івченко працював, як і його батько, ливарником на заводі, а у 1930-му став студентом Харківського ме­ханіко-машинобудівного інституту.

По його закінченні пішов на Запорізький моторобудівний завод (нині — всесвітньо відома «Мотор-Січ»). З початком Другої сві­тової війни підприємство, де був уже заступ­ником головного конструктора, евакуювали у Сибір, в Омськ. Там Олександр Івченко й створив свої перші авіаційні мотори. Най­відоміший з них — поршневий АШ-82ФН з повітряним охолодженням потужністю 1850 кінських сил. Він встановлювався на фрон­товий бомбардувальник Ту-2 і на винищувачі Ла-5 та Ла-7 — саме на таких збив 62 фа­шистські літаки найвідоміший радянський ас тієї пори українець Іван Кожедуб.

По війні Івченко з родиною повернувся до рідних Дніпрових порогів, відроджував у Запоріжжі свій завод і конструкторське бюро. У 1948 році відбулася знакова у його долі подія — знайомство з авіаконструк­тором Олегом Антоновим, який саме тоді створював у Києві своє знамените КБ. Їхня співпраця переросла у дружбу двох видат­них особистостей, яку потім назвуть «Спіл­кою крилець і лопаточок». Відтоді на всіх без винятку антоновських пасажирських і транспортних літаках стоять івченківські турбогвинтові і турбореактивні двигуни.

Найзнаменитіші з них — турбогвинтові АІ-20 потужністю 4 тисячі кінських сил. Іще наприкінці 1950-х вони здійняли на крило 100-місний пасажирський Ан-10 «Украї­на» і транспортний Ан-12, який літає досі. В процесі експлуатації АІ-20 досягнув не перевершеного ніким і ніде у світі ресурсу авіадвигунів — 8000 годин міжремонтного і 22 000 (!) годин загального. За всю історію у світі нема пілота з такою кількістю годин, проведених у небі. Стоїть він і на знамени­тому 100-місному пасажирському Іл-18 та його військово-розвідувальній версії Іл-20 (так, тому самому збитому «героєві» не­давнього інциденту в небі над Сирією).

У середині 1960-х Олег Антонов створив найбільший у світі тоді і досі турбогвин­товий транспортний літак Ан-22 «Антей», здатний підняти на восьмикілометрову ви­соту вантаж вагою до 100 тонн. Він і сьогод­ні в строю. Спеціально для цього велетня Олександр Георгійович створив унікальний двигун потужністю 12 тисяч кінських сил. Щоб уявити це диво, гляньте на висоту дво­поверхового будинку. Це і є діаметр гвинта Івченкового творіння — 6 метрів!

Нарешті, двигуни академіка Івченка — просто красиві, з якого боку не подивишся на них. Станеш перед «Антеєм», а під кри­лами чотири восьмилопатеві двигуни — не­мов ромашки. Іще гарніші чотири багато­пелюсткові «квіти"-двигуни — під крилами транспортного Ан-70.

Десятки типів поршневих, газотурбін­них, турбогвинтових, турбовальних, турбо­реактивних двигунів К Б Олександра Івчен­ка давали силу десяткам же типів літаків та гелікоптерів різних конструкторів. Серед них — створені у середині 1950-х перший у світі турбогвинтовий трансатлантичний 200-місний Ту-114 і стратегічний ракето­носець Ту-95, які ми у 1990-х наївно відда­ли Росії і які на озброєнні країни-агресора стоять досі. Це і гідроплан Бе-12, і вер­тольоти Міля та Камова. Серед них — на­ймасовіший Мі-8 і найпотужніший у світі Мі-26 зі злітною вагою 54 тонни і здатністю піднімати до 20 тонн (саме з таких машин гасили жерло четвертого реактора Чорно­бильської АЕС у 1986 році), бойові Ка-50 «Чорна акула» та Ка-52 «Алігатор».

Олександр Івченко сконструював пер­ший в СРСР двоконтурний турбореак­тивний двигун АІ-25 для пасажирського ближньомагістрального Як-40. Під керів­ництвом академіка були також створені двигуни для кораблів на підводних крилах «Буревісник» і «Тайфун», судна на повітря­ній подушці «Сормович».

Видатним же Майстер є ще й тому, що є Вчителем і виховує цілу плеяду здібних учнів і послідовників. КБ академіка Олек­сандра Івченка «Прогрес», яке нині має ім’я геніального українця, стало школою, кузнею талановитих конструкторів. Уже вони створили турбовентиляторний Д-20 для 120-місного Як-42. І саме учні академі­ка Івченка дали «серця» неперевершеним дивам академіка Антонова — Ан-124 «Рус­лан» і Ан-225 «Мрія».

Улітку цього року наша «Мрія» ДП «Анто­нов» з екіпажем на чолі з шеф-пілотом фір­ми Дмитром Антоновим (однофамільцем видатного конструктора) виконала чергову унікальну місію — за 12 рейсів перевезла з чилійського міста-порту на Тихому океані Ініке через хребет Анд у Болівію дванад­цять 160-тонних агрегатів для тамтешньої теплоелектростанції. В аеропорту Ініке ве­ликим літакам категорично забороняється вирулювати зі стоянки на злітну смугу сво­їм ходом: скрізь — суцільне дрібне каміння, і струмені зі сопел реактивних двигунів порозкидали б його по всьому аеродро­му. Тому до старту розбігу лайнери везуть тягачі. Але й жоден місцевий тягач не зру­шив би з місця нашу 700-тонну «Мрію». Антоновці вирішили проблему просто — за­вантажили в літак на аеродромі у Гостомелі свій 60-тонний тягач (немов електробрит­ву чи термос поклали у валізу), який і возив «Мрію» до злітної смуги в Ініке.

Академік Олександр Івченко наві­ки пішов у небеса 1 липня 1968 року, не доживши менше п’яти місяців до свого 65-ліття. 2009-го у Запоріжжі йому від­крили пам’ятник. Продукція Д П «Мотор- Січ» — двигуни івченківського КБ — відо­ма у всьому світі. До речі, від неї залежне практично все вертольотобудування Росії — там таку продукцію для своїх гелікопте­рів виготовити не годні. Авіадвигуни, роз­роблені конструкторським бюро «Івченко — Прогрес», сьогодні застосовуються на 60 типах літальних апаратів у більш як 100 країнах світу. Чим не слава України?

Нарешті, зовсім незнаний факт з до­сягнень українського генія, хоча якраз цей винахід цілком земний і відомий мільйо­нам по всіх-усюдах. Саме академік Олек­сандр Івченко ще у 1950-х сконструював мотобензопилу «Дружба», яка здобула світову славу.