Кілька делегатів з’їзду навіть втратили свідомість...

Таємну доповідь Хрущова на ХХ з’їзді компартії про розвінчування культу Сталіна у США опублікували у 1956 році, а в Радянському Союзі – лише у 1989-му.

60 років тому, 25 лютого 1956 року, на XX з’їзді КПРС перший  секретар ЦК партії Микита Хрущов виступив з доповіддю “Про культ особи і його наслідки”. 

«Це була боротьба за владу»

Двадцятий з’їзд КПРС працював з 14 по 25 лютого 1956 року. Таємна доповідь Микити Хрущова “Про культ особи і його наслідки” прозвучала в останній день роботи з’їзду на закритому засіданні.

Микита Хрущов звинуватив Сталіна у створенні режиму, що базувався на “підозрах, страху та терорі”, і заявив, що він хоче зруйнувати культ Сталіна, який помер за три роки до з’їзду.

Хрущов розкритикував широкомасштабні репресії у період 1936-38-х років, зовнішню політику Сталіна у період Другої світової війни, і звинуватив його в антисемітизмі.

“Хрущов розумів, що Радянський Союз потребує реформування, — пояснив “ВЗ” декан історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Роман Шуст (на фото). — Сталінський режим був неймовірно зацементований. Потрібно було щось робити для порятунку СРСР, вплив якого на міжнародній арені почав стрімко падати. Та основним мотивом доповіді була боротьба за владу молодої гвардії на чолі з Хрущовим та старими номенклатурниками”.

Як згадував потім ті історичні події один із очевидців Олександр Яковлєв: “У залі панувала глибока тиша. Не було чути ні скрипу крісел, ні кашлю, ні шепоту. Ніхто не дивився один на одного — чи то від несподіванки, чи то від розгубленості і страху. Шок був неймовірним”.

Головуючий Булганін закликав не проводити обговорення і не ставити запитань. Делегати проголосували за дві постанови: про схвалення доповіді та про скерування її партійним організаціям без опублікування у відкритій пресі.

Російський історик Рой Медведєв на час ХХ з’їзду КПРС був шкільним директором у провінційному російському місті. Рой Медведєв розповів про те, як він уперше почув про зміст таємної доповіді Хрущова: «Зібрали активістів, усіх членів партії, усіх комсомольців, директорів колгоспів і радгоспів. Прийшов інструктор райкому партії, дістав червону книжечку і сказав: «Я прочитаю вам таємну доповідь Микити Сергійовича Хрущова на ХХ з’їзді. І чотири години ми слухали цю доповідь. Там були учасники Великої Вітчизняної війни, котрі обожнювали Сталіна, там були люди, схожі на мене, у якого батька репресували, і він загинув у в’язниці, і який знав про тортури, про табори».

У скороченому вигляді цю таємну доповідь розіслали керівникам комуністичних та робітничих партій світу.

Російський історик Рой Медведєв продовжує: “Преса тоді нічого не повідомляла, інформації не було жодної. Розпочалися досить серйозні процеси, про які ми також не знали. Мало не через два дні після з’їзду із протестами виступили західні комуністичні партії. Вони говорили — навіщо це було робити? Відразу виникло таємне листування із китайською комуністичною партією, яка рішуче виступила проти ХХ з’їзду. Це була подія колосального історичного значення”.

«Вирішили підібрати собі вождя, який би виконував їхню волю»

“Ця критика виявилася недостатньою, оскільки не торкалася засадничих причин режиму особистої влади, — розповів “ВЗ” завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Михайло Кріль (на фото). —  Попри це, привідкриття завіси тодішньої партійно-політичної кухні шокувало багатьох. За деякими відомостями, кілька делегатів з’їзду навіть втратили свідомість. Водночас оприлюднення маси злочинних фактів стурбувало частину партійного керівництва, зокрема вищого. Адже критика кидала тінь на правлячу верхівку держави і систему загалом. Її треба було рятувати, продовжувати політику закритого керівництва”.

З одного примірника доповіді у Польщі зробили копію, і вона потрапила на Захід. А вже у липні 1956 року таємну доповідь Микити Хрущова оприлюднили у пресі Сполучених Штатів, спершу англійською, а пізніше російською. А в Радянському Союзі повний текст таємної доповіді вперше опублікували лише у 1989 році.

І досі більшість комуністів сприймають “таємну промову” Хрущова як акт зради, котрий приніс більше шкоди, ніж користі. А сучасні історики та політичні оглядачі називають цю доповідь початком кінця репресивної сталінської ери.

Що означав кінець репресивної сталінської ери для України? Це повернення із заслання сотень тисяч депортованих, скорочення терміну ув’язнення, для когось часткова чи то й повна реабілітація. Та й загалом так звана хрущовська відлига стала послабленням репресивного комуністичного режиму.

Водночас сама постать Микити Хрущова досить суперечлива в історії. Попри викриття культу Сталіна, українські історики вважають Хрущова відповідальним за репресії на україн­ських теренах у 1930-40-х роках. Із 1938 року і аж до кінця 1949 року (із піврічною перервою у 1947 році) Микита Хрущов був першим секретарем комуністичної партії України. 

“У жовтні 1964 року у Кремлі відбувся державний переворот. Першу особу держави Микиту Хрущова зняли зі всіх посад і відправили на пенсію, — продовжив розмову пан Кріль. —  Мотивували це особистим проханням, начебто через поганий стан здоров’я. За цим розпливчастим формулюванням слід було розуміти приховану боротьбу за владу. Хрущова звинувачували у формуванні власного культу особи, волюнтаризмі, нетактовному ставленні до правлячої верхівки. Хрущова погубили його реформи, він планував запровадити терміни перебування на посадах, віковий ценз. Партійні боси не хотіли поступатися владою, хотіли спокійного і ситого життя. Невдоволені були й вищі військові чини, оскільки Микита Хрущов пропонував значне скорочення армії. Тому й вирішили підібрати собі вождя, який би виконував їхню волю. Таким став Леонід Брежнєв. 

Хрущова відправили на пенсію, але практично позбавили свободи пересування та спілкування з відомими політичними чи культурними діячами. Офіційної заборони для цього не було, але хто не послухався — той впадав у немилість офіційного Кремля. Наприклад, коли добрий приятель Хрущова, посол Югославії у Москві, висловив бажання зустрітися з ним, то отримав відповідь, що йому ніхто не забороняє, але після відвідин у Кремлі його вже ніхто не прийме. Поплатився за телефонну розмову й соратник Мікоян. Після привітання Хрущова з новим, 1965 роком Мікоян отримав серйозне попередження і більше ніколи не дзвонив.

Микиті Хрущову нелегко було сидіти у чотирьох стінах під наглядом спеціальної охорони та підслуховувальних пристроїв. Пенсія Хрущова була 400 рублів, що відповідало тодішній зарплаті професора. Він постійно жив на дачі, хоч мав велику квартиру у Москві. До його послуг була автомашина ЗіЛ. Він мав право на медичне обслуговування у кремлівській лікарні, отримував спеціальний продуктовий пайок. Микита Хрущов мав багато вільного часу, захопився читанням, звів теплицю, багато фотографував та робив слайди. Писав спогади”.

Текст доповіді Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» на  XX з’їзді КПРС  (подається зі значними скороченнями)

Товарищи! В Отчетном докладе Центрального Комитета партии XX съезду, в ряде выступлений делегатов съезда, а также и раньше, на Пленумах ЦК, немало говорилось о культе личности и его вредных последствиях.

После смерти Сталина Центральный Комитет партии стал строго и последовательно проводить курс на разъяснение недопустимости чуждого духу марксизма-ленинизма возвеличивания одной личности, превращения ее в какого-то сверхчеловека, обладающего сверхъестественными качествами, наподобие бога. Этот человек будто бы все знает, все видит, за всех думает, все может сделать; он непогрешим в своих поступках.

Сталин ввел понятие «враг народа». Этот термин сразу освобождал от необходимости всяких доказательств идейной неправоты человека или людей, с которыми ты ведешь полемику: он давал возможность всякого, кто в чем-то не согласен со Сталиным, кто был только заподозрен во враждебных намерениях, всякого, кто был просто оклеветан, подвергнуть самым жестоким репрессиям, с нарушением всяких норм революционной законности. Это понятие — «враг народа» по существу уже снимало, исключало возможность какой-либо идейной борьбы или выражения своего мнения по тем или иным вопросам даже практического значения. Основным и, по сути дела, единственным доказательством вины делалось, вопреки всем нормам современной юридической науки, «признание» самого обвиняемого.

Это привело к вопиющим нарушениям революционной законности, к тому, что пострадали многие совершенно ни в чем не виновные люди, которые в прошлом выступали за линию партии.

Сложилась порочная практика, когда в НКВД составлялись списки лиц, дела которых подлежали рассмотрению на Военной Коллегии, и им заранее определялась мера наказания. Эти списки направлялись Ежовым лично Сталину для санкционирования предлагаемых мер наказания. В 1937-1938 годах Сталину было направлено 383 таких списка на многие тысячи партийных, советских, комсомольских, военных и хозяйственных работников и была получена его санкция.

Значительная часть этих дел сейчас пересматривается, и большое количество их прекращается как необоснованные и фальсифицированные. Достаточно сказать, что с 1954 года по настоящее время Военной Коллегией Верховного суда уже реа­билитировано 7679 человек, причем многие из них реабилитированы посмертно.

Товарищи! Нам нужно решительно, раз и навсегда развенчать культ личности, сделать надлежащие выводы как в области идейно-теоретической, так и в области практической работы.