Голова селянської спілки скуштував хліба... архіваріуса

Своєрідний родинний подвиг вчинив керівник сільськогосподарського ТзОВ “Горуцьке”, що у Миколаївському районі на Львівщині, 68-річний Петро Петришин. Після багаторічної скрупульозної праці з архівними документами, на основі власних знань, спогадів і свідчень краян він написав, сам набрав на комп’ютері, художньо оформив, власним коштом видав книгу про рідну родину з першого дня появи її у селі Гірському. У листопаді минуло 200 років від часу, коли прапрадід автора Павло Петришин прибув у село Горуцьке (нині — Гірське) з Вороблевичів на Дрогобиччині, узяв шлюб з Євою Козар, пустивши коріння у цю землю. Науковці кажуть, що такої ґрунтовної книги про історію конкретного роду в Україні аматори ще не писали...

Праця аграрія вимагає постійної присутності на господарці. Попри це, Петро Петришин викроїв час для дослідження свого генеалогічного дерева. Працівники архівів, зокрема відомий науковець Іван Сварник, були здивовані наполегливістю “голови колгоспу”: щоб докопатися до істини, той ледь не ночував у читальних залах бібліотек, штудіював латину, дихав шкідливими бактеріями архівного пилу, підхопивши алергію. А таки свого домігся: на двостах сторінках у найдрібніших деталях викладено хронологію буття однієї з мільйонів українських родин. Промовистий штрих: завдяки ретельним пошукам керівник господарства віднайшов фото вже неіснуючого дерев’яного храму, збудованого у XVII столітті, де вінчався його прапрадід з прапрабабусею. З допомогою комп’ютерних технологій показав односельцям, як виглядала ця церква у Гірському (її свого часу продали, розібрали і перевезли в інше село).

А ось ще цікаві факти з наукової розвідки Петра Петришина: за сім поколінь на родинному подвір’ї народилося 39 дітей (84 - загалом); у матері автора книги було 13 дітей; середня тривалість життя предків — 68 років; усі Василі одружувалися двічі...

До 200-річного ювілею Петро Петришин не тільки видав “енциклопедичну” книгу, а й створив родинний герб (у цьому йому допоміг доцент Львівської академії мистецтв Валерій Нестеренко), розробив об’ємну діаграму, за якою легко можна простежити “рух” цієї родини, видав пам’ятні календарики. Написав щемливе звернення до наступних поколінь. Та й навіть за власним рецептом приготував спеціальну наливку “Домашня, рідненька”, одним з компонентів якої стало свіже молоко. Був і тематичний вечір-концерт про родину “від батька до сина”. Перед урочистостями у сільському клубі аграрій-архівіст пішов на цвинтар і поклав вінки до могил предків...

Петра Петришина вважають одним з найуспішніших аграріїв у Миколаївському районі, неспроста йому присвоїли звання Заслуженого працівника сільського господарства. Коли інші “колгоспи” врізали дуба, він з колективом (дав роботу півсотні односельців) обробляє 520 га ріллі, доглядає 47 корів. Молоко купують у Львові, Стрию, городину (кріп, петрушку, цибулю на перо, салат, кабачки, моркву) - у курортному Трускавці. Своїм 756 пайовикам орендатор віддячує пшеницею, гречкою і пахучою домашньою олією до різдвяного столу.

У пошуках відомостей про родинне село Петру Петришину допомагав завідувач відділу періодичних видань імені Мар’яна та Іванни Коців Львівської наукової бібліотеки імені Стефаника Юрій Романишин. Науковець вражений подвижністю жителя Гірського:

- Пан Петро працював з натхненням, з головою поринав у цю роботу. Його дослідницька праця нагадувала мені нанизування на нитку намистинки за намистинкою, щоб з них вийшли гарні коралі...

Закликає наслідувати “архіваріуса” з Гірського і знавець галицької історії Іван Сварник:

- Моє найперше звернення - до молоді. Збирайте сімейні реліквії, фіксуйте цікаві свідчення своїх рідних, сусідів, знайомих. Всі ці документи, спогади — безцінні скарби. З них пишеться наша історія — фундамент, на якому будується держава.