Стріляв він влучно, а військами керував бездарно...

 Чому так довго жили міфи про «першого маршала» Климента Ворошилова.


Якщо запитаєте молодих людей, хто такий Ворошилов (на фото), одиниці скажуть, що чули про нього, принаймні зі шкільних уроків історії. Але можу припустити, що значно більше юнаків і дівчат пригадують художній фільм “Ворошиловский стрелок”, у якому головну роль зіграв Михайло Ульянов. Його герой, придбавши рушницю з оптикою, відстрілював негідників, які зґвалтували його онучку... У тридцятих роках минулого століття, коли країна готувалася до світової революції і наступальних воєн, величезну увагу приділяли військовій підготовці молоді. Значок “Ворошиловский стрелок” було запроваджено 29 грудня 1932 року. Сам Климент Ворошилов справді влучно стріляв...

У відомій пісні ще довоєнного часу з кінофільму “Трактористи” є такі слова: “Когда нас в бой пошлет товарищ Сталин и первый маршал в бой нас поведет...”. Усі знали, що перший радянський маршал — Климент Ворошилов. З цієї постаті зробили легенду. Колись Луганськ був Ворошиловградом. Перед війною важкий танк назвали “КВ” - Климент Ворошилов. Його ім’ям називали сотні вулиць і площ, колгоспів і радгоспів, промислових підприємств...

У правдиву історію Радянського Союзу Климент Ворошилов увійшов як бездарний воєначальник і кривавий поплічник Сталіна у здійсненні репресій.

Народився Климент Ворошилов 4 лютого 1881 р. у місті Лисичанську Луганської області. У перший клас Клим пішов у 13 років. Закінчив два класи земської школи. У своїх мемуарах “У підпіллі можна зустріти тільки щурів” відомий радянський диси­дент генерал Петро Григоренко зазначав, що сам Ворошилов говорив про своє українське походження і початкове прізвище Ворошило. До революції працював на промислових підприємствах Донбасу. 1903 року вступив до партії більшовиків. Брав активну участь у революційних подіях і Громадянській війні. У квітні 1919 року був одним з керівників операції з жорстокого придушення Куренівського повстання проти більшовиків у Києві.

Радянська пропаганда героїзувала його участь разом зі Сталіним в обороні Царицина. Був такий художній фільм “Оборона Царицина”. Ворошилов був апологетом партизанських методів війни, на відміну від колишніх царських генералів, які перейшли на бік Червоної армії і виступали за створення регулярної армії. Під Царициним невиправдані жертви становили близько 60 тисяч осіб. Протягом усієї військової кар’єри Ворошилов не позбувся своєї партизанщини і застарілих методів ведення бойових дій. Начальник штабу РККА Михайло Тухачевський, який прагнув модернізувати Червону армію, постійно натикався на нерозуміння і опір малописьменного наркома оборони Ворошилова. Наркомат оборони Ворошилов очолював протягом 15 років — з 1925 по 1940 рік. На його руках - кров багатьох талановитих воєначальників: Тухачевського, Якіра, Уборевича, Корка. Ворошилов ратував за збільшення квот для репресій командирів різних рангів. Серед різних факторів того, що Гітлер наважився напасти на Радянський Союз і воювати на два фронти, було тотальне знищення командного складу Червоної армії. Військовий “геній” Ворошилова проявився і 1940 року у війні з маленькою Фінляндією, яка перемолола десятки дивізій Червоної армії.

Другу світову війну маршал зустрів у полоні методів ведення бойових дій часів Громадянської війни, кидаючи під німецькі танки піхоту і кінноту. Ось що писав про Ворошилова маршал Жуков: “Он так до конца и остался дилетантом в военных вопросах и никогда не знал их глубоко и серьезно. Однако занимал высокое положение, был популярен, имел претензии считать себя вполне военным...”.

У критичний для Радянського Союзу час, коли німці взяли у щільне кільце Ленінград, Ворошилов пробув на посту командувача Ленінградським фронтом менш як місяць. Сталін відкликав Ворошилова і скерував рятувати становище Жукова. Вождь розумів, що смертельна небезпека не лише для країни, а й для нього особисто. Дружба дружбою... Ворошилов протягом усієї війни обіймав високі посади, адже радянські люди сприймали цю посередню особу як символ...

У 1953-1960 роках Ворошилов обіймав посаду голови Президії Верховної Ради Радянського Союзу. Обіймаючи цю посаду, він підтримав антипартійну групу Молотова, Малєнкова, Кагановича і примкнулого до них Шепілова, яка хотіла скинути Микиту Хрущова і зробити його міністром сільського господарства. Позиція Ворошилова зрозуміла. Хрущов посягнув на “святе”, на постать Сталіна, його близького друга. Згодом Хрущов розповідав, що Ворошилов у розмові з ним скаржився: “Почуваюся побитою собакою”. Коментуючи це, Хрущов зауважив: “А тоді почувався на коні...”.

Із забуття Ворошилова витягнув Леонід Ілліч Брежнєв. 1972 року відновили зруйнований музей Ворошилова, який містився у будиночку, де він народився...

Про особисте життя Ворошилова мало що відомо. Дружина його була єврейкою - Голда Горбман. Власних дітей у подружжя не було, виховували прийомного сина. Згадаємо ще один епізод передвоєнного життя Климента Ворошилова. Якось йому довелося танцювати на прийомі з високопоставленою закордонною особою. Танцювати нарком не вмів. Після цього маршал видав директиву: вчити усіх офіцерів Червоної армії бальних танців...

 Помер Климент Ворошилов 2 грудня 1969 року, проживши майже 90 років. Похований біля Кремлівської стіни. Після здобуття Незалежності України Ворошиловград знову став Луганськом.