Гітлер не хотів сильної держави-сусіда, Сталін бачив Німеччину радянізованою

Із невоюючого союзника німців СРСР перетворився на їхнього супротивника

22 червня 1941 року  німецька артилерія та авіація завдали масованого удару по радянських військах. Цей наступ став початком німецько-радянської війни.  За кілька годин під бомбардування потрапили усі міста західних районів СРСР, а також Одеса, Севастополь, Мінськ, Мурманськ. Головною метою були аеродроми, лінії комунікацій, залізничні вузли, склади з боєприпасами. Чи таким вже несподіваним був цей наступ? Як у перші дні війни поводився Сталін та на що розраховував Гітлер?

Директор Державного архіву Росії, доктор історичних наук Сергій Мироненко розповів, що  Йосиф Сталін у червні 1941 року впав у прострацію, коли Німеччина напала на СРСР. 

За словами Мироненка, радянській розвідці про скупчення німецьких військ було відомо, вона навіть знала точну дату нападу Німеччини на СРСР, про що доповідала Сталіну, але останній їм не вірив. «Про точну дату нападу — 22 червня — повідомляло багато агентів. Збереглося в архівах донесення Йосифу Сталіну, яке надіслав йому нарком держбезпеки Всеволод Меркулов. Нарком назвав дату, пославшись на повідомлення інформатора.  Сталін власноруч наклав резолюцію: «Можете послати ваше джерело до … матері. Це не джерело, а дезінформатор». За словами Мироненка, Сталін не міг уявити, що Німеччина після поразки у Першій світовій знову зважиться воювати на два фронти.

«Війна була раптовою, насамперед для товариша Сталіна. Особисто для нього вона стала катастрофою. Коли 

28 червня німці захопили Мінськ, у Сталіна настала  прострація», — розповів історик. Сталін, як це стало відомо зі спогадів Микити Хрущова, Анастаса Мікояна, а також керуючого справами Раднаркому Чадає­ва, перебував на «ближній дачі», але зв’язатися з ним було неможливо. І тоді найближчі соратники — Ворошилов, Маленков, Булганін — наважилися на надзвичайний крок: їхати на «ближню дачу», чого категорично не можна було робити без виклику «господаря». Сталіна вони знайшли блідого, пригніченого і почули від нього: «Ленін залишив нам велику державу, а ми її прос...ли». Він думав, вони приїхали його заарештовувати. Коли зрозумів, що його кличуть очолити боротьбу, підбадьорився. Наступного дня було створено Державний комітет оборони.

- Історія про тимчасовий психологічний параліч Сталіна на початку радянсько-німецької війни не нова, — розповів “ВЗ” доцент кафедри нової та новітньої історії історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький (на фото). — Вперше про це заявив Хрущов у лютому 1956 року у своїй таємній доповіді на ХХ з’їзді КПРС. Як згодом виявилося, ця інформація не відповідала дійсності. У часи правління Сталіна вели спеціальний журнал реєстрації відвідин його кабінету — занотовували, хто і коли приходив до Сталіна,  скільки часу перебував у нього.   Виглядає на те, що у перші дні радянсько-німецької війни Сталін активно спілкувався з військовими та цивільними очільниками Радянського Сою­зу. 

Навряд чи Сталін міг побоюватися того, що його звинуватять в ігноруванні повідомлень розвідки. Вони часто були неточними, через те, що німецька сторона зумисне провадила дезінформаційну кампанію,  аби  повідомлення про концентрацію військ та підготовку війни “розчинялися” у великій кількості фальшивих. У доповідній Меркулова від 

16 червня, на котрій Сталін написав лайливу резолюцію, радянський агент у німецькому міністерстві авіації Гарро Шульце-Бойзен повідомляв, що війна почнеться  найближчими днями. У попередніх дев’яти повідомленнях, що надходили  з 20 березня, він  називав інші дати, котрі не справдилися. Сталін мав підстави  не вірити цьому джерелу… 

- Є інформація, що Сталін готувався завдати удару Німеччині. На території Західної України було сконцентровано велику кількість танків. І, як стверджують дослідники, саме на цих трофейних машинах німці брали Київ…

- Це спрощена версія подій. Сталін справді готувався до війни. Від 1939-го до 1941 року бойовий потенціал Червоної армії зріс утричі. Згідно зі сучасними дослідженнями, підготовка до війни проти Німеччини мала б закінчитися 15 липня. Та це не означає, що саме у цей момент Сталін збирався напасти. Можливо, погрожуючи німцям війною, радянський диктатор хотів домогтися від Гітлера  поступок, до прикладу, просування радянських військ до Румунії. СРСР збирався воювати з Німеччиною — це однозначно. Логіка підказує, що радянський диктатор повинен був чекати моменту, коли Гітлер і Великобританія та її союзники настільки виснажать одне одного, що Червона армія матиме беззаперечну перевагу. А влітку 1941 року ніщо не вказувало на те, що Німеччина виснажена війною. 

- Як виглядала геополітична карта Європи понад 70 років тому? Хто проти кого “дружив”?

- Улітку 1939 року в Європі було три центри сили — німецько-італійський блок, англо-французький і Радянський Союз, який тримався окремо. Західні демократії,  німці та італійці намагалися перетягнути Сталіна на свій бік. Із тактичних міркувань Сталін у серпні 1939 року приєднався як союзник до Гітлера та Муссоліні. Вважав, що таким чином скерує агресію на Захід. Після того, як учасники конфлікту знекровляться,  мав намір вступити у війну.  Однак усе пішло не так, як планував Сталін. Франція зазнала швидкої поразки,  Велика Британія не здалася, і продовжила чинити опір. Для висадки на Британських островах у німців не було достатніх морських сил. Щоб примусити британців капітулювати, німці вирішили завдати удару на периферії, атакуючи закордонні військові бази Британії та територію країн, що були союзниками Лондона. Так розвивалися події у першій половині 1941 року. Це війна на Балканах проти Греції та Югославії, згодом захоплення острова Крит,  початок бойових дій на Близькому Сході. Але для ведення війни на Близькому Сході у Гітлера не вистачало ресурсів (Італія — головний союзник у цьому регіоні, була надто слабкою, а Німеччина не мала відповідних баз). Виникла патова ситуація.

Тоді Гітлер вирішив завдати удару по Радянському Союзу, оскільки, поки існував СРСР, який британці хотіли перетягнути на свій бік, у Лондона була надія, що хід війни можна змінити. Розбивши Сталіна, Гітлер міг убезпечити себе від вступу у війну США. Після розгрому СРСР Японія розв’язала б собі руки на Тихому океані, й американцям довелося б концентрувати зусилля  на війні з японцями у цьому регіоні. Допомога Вашингтона Британії також би скоротилася. Стратегічно цей крок був добре продуманий. Але на тактичному рівні схильний до авантюристичних рішень Гітлер не врахував ані величезних просторів СРСР, ані труднощів ведення військової кампанії у країні, де були великі проблеми із логістикою та комунікаціями. Відповідно військову кампанію проти СРСР не вдалося завершити за п’ять місяців, хоча Гітлер і не мав планів захопити увесь Радянський Союз — до жовтня 1941 року  хотів вийти до так званої лінії “А-А” (від Архангельська до Астрахані). 

- Повертаючись  до 23 серпня 1939 року — пакту Молотова-Ріббентропа. Кожна зі сторін продавала кота у мішку?

- Обидві сторони у майбутньому не збиралися  дотримуватися цього договору. Гітлер у Mein Kampf писав, що одна з головних зовнішньополітичних цілей Німеччини — не допустити існування поруч з німецькими кордонами іншої сильної держави. Будь-яка  сильна держава, навіть якщо вона союзна, рано чи пізно може виступити проти Німеччини,  вважав Гітлер. Щодо Сталіна, то він не покидав думки поширювати комуністичні впливи у світі. У перспективі радянський диктатор бачив Німеччину радянізованою. Обидві сторони підписували пакт, “тримаючи дулю у кишені”.

- Відомо, де нині зберігається оригінал документа?

- Було два оригінали пакту та долучених до них таємних протоколів. Оригінал, який зберігався у Німеччині, згорів у березні 1944 року під час бомбардування Берліна союзною авіацією. Перед тим із нього зняли мікрофільм, і він після війни потрапив до США, де і був оприлюднений у лютому 1948 року. Радянська сторона аж до грудня 1989 року заперечувала той факт, що зафіксований на мікрофільмі таємний протокол справжній. Основним аргументом більшовиків було те, що на німецькому примірнику підпис Молотова зроблено латинськими літерами. Хтозна, навіщо він так вчинив? Можливо, хотів продемонструвати повагу до Ріббентропа, а може, бажав похизуватися грамотністю… Свій примірник договору у Москві “знайшли” лишень у жовт­ні 1992 року.