Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Німкеня як трофей

70 років минає, а ми досі не знаємо усієї страшної правди про ту війну. У кожної війни ніби два обличчя, дві сторони медалі. Героїзм, самопожертва, милосердя і водночас — невиправдана жорстокість, цинізм, моральне падіння...

Донести свою “окопну правду” до читачів у міру можливого намагалися письменники-фронтовики Віктор Астаф’єв, Віктор Некрасов, Булат Окуджава, Василь Гроссман, Василь Биков...

Кажуть, кожен солдат бачить війну зі свого окопа. Один з них — колишній зв’язківець 31-ї армії Леонід Рабічев, який видав свій щоденник “Війна все спише. Нотатки зв’язківця 31-ї армії”. Найбільше вражає розділ книги, присвячений завершальним дням війни, коли червоноармійці вдалися до масового пограбування німецького населення і зґвалтування німкень. Перед тим, як навести розлогу цитату, декілька речень про те, у якій морально-психологічній атмосфері все це відбувалося. Ось уривок з публіцистики радянського письменника, лауреата Сталінської премії Іллі Еренбурга: “ І ось ми у Німеччині. Німецькі міста палають, і це мене радує. Якщо ти вбив одного німця, вбий другого. Для нас немає нічого веселішого від німецьких трупів...”. А ще Ілля Еренбург заохочував червоноармійців до зґвалтування німецьких жінок. Мовляв, це ваш трофей... Та й деякі воєначальники були налаштовані на тотальну помсту.

Наведу цитату з книги Рабічева. Це не для слабодухих. Подаю мовою оригіналу: “На ступеньках дома стоит майор А., а два сержанта вывернули руки, согнули в три погибели двух девочек, а напротив вся штабармейская обслуга — шофера, ординарцы, писари, посыльные...

— Николаев, Сидоров, Харитонов, Пименов, — командует майор, — взять девочек за руки и ноги, юбки, блузки долой! В две шеренги становись! Ремни расстегнуть, штаны и кальсоны спустить! Справа и слева, по одному, начинай!

По лестнице из дома бегут и подстраиваются в шеренги мои связисты, мой взвод. А две девочки лежат на древних каменных плитах. Руки в тисках, рты забиты косынками, ноги раздвинуты — они уже не пытаются вырваться из рук четырех сержантов, а пятый срывает и рвет на части их блузочки, лифчики, юбки, штанишки. Выбежали из дома мои телефонистки — смех и мат... Девчонки уже без сознания, а оргия продолжается. Майор вытаскивает из кобуры наган и стреляет в окровавленные рты мучениц. Сержанты тащат их тела в свинарник. Голодные свиньи начинают отрывать у них уши, носы, груди, и через несколько минут от них остаются только два черепа, кости, позвонки...”. Чи були подібні факти поодинокими чи сексуальна вакханалія мала масовий характер? В Інтернеті “гуляють” посилання на американських і німецьких істориків, які називають цифри зґвалтованих німкень від кількох десятків до сотень тисяч...

Німецькі жінки не афішували того лиха, яке з ними трапилося. По Берліну називається цифра 100 тисяч зґвалтованих. Найбільш достовірне джерело — з німецьких лікарень про кількість зроблених абортів у 1945-1946 роках. Документальні матеріали свідчать, що насильству піддавалися жінки від 8 до 80 років. Це якась патологія! Деяких німкень ґвалтували протягом дня до 70 разів!

Червоноармійці відчували сильніший сексуальний голод, аніж нацисти на Східному фронті. Герман Герінг опікувався створенням борделів на окупованих територіях. За свідченням старожилів, у Львові у роки війни існували щонайменше три борделі для німецьких вояків...

Масштаби насильства залежали від позиції і моральних засад командирів різних рангів. Леонід Рабічев пише: “Після того, як армію було перекинуто із Східної Пруссії до Сілезії і передано 1-му Українському фронтові, ситуація докорінно змінилася. На другий день за наказом маршала Конєва перед строєм розстріляли 40 солдатів і офіцерів. І жодного випадку зґвалтувань і вбивств мирного населення більше у Сілезії не було...”

Видавництво “Зелений пес” Дмитра Капранова перевидало книгу німецького професора Габі Кьопп, яка вперше під власним іменем розповіла про те, як у 15-річному віці її неодноразово ґвалтували радянські “визволителі”. Дмитро Капранов розповів журналісту “ВЗ”, що він вперше дізнався про це ганебне явище, коли вчився у Московському енергетичному інституті, від викладача, потім від працівника Центрального банку, колишнього фронтовика. Банкір був інтелігентною людиною, але вживав міцні висловлювання: “Кто кого сгреб, тот ту е...”...

Випадки насильства над жінками допускали і вояки союз­них армій. За свідченням американського історика Ентоні Бівора, за період бойових дій у Європі до вищої міри покарання було засуджено 70 американських військовослужбовців. Одного за дезертирство, решту — за зґвалтування і вбивства мирного населення.

 Коментарі для «ВЗ»

Про подібні випадки чув від свого батька, учасника Другої світової війни. Він закінчив Бродівську гімназію і чудово знав німецьку мову. Через це його після взяття Берліна залишили на деякий час у групі радянських військ. Тоді у містах переважно стояли війська НКВС. За словами батька, і серед цих військ траплялися випадки вбивств, пограбувань, зґвалтувань. Головним було побільше нахапати німецького краму... Батька суворо попереджали про нерозголошення подібних випадків. Це не винахід ХХ століття. Ще у Середньовіччі у європейських арміях після взяття якогось міста воякам дозволяли три дні грабувати, вбивати, насилувати мирне населення. Під час Першої світової війни на боці Австрії на території Галичини воювали і загони турків. Чимало з них займалися і грабунками, і ґвалтуваннями. У видавництві “Червона Калина” вийшли спогади очевидців тих подій, зокрема на Тернопільщині. Тоді з Туреччини приїхав кат і відтяв перед строєм голови багатьом винуватцям знущань над мирним населенням.

Святослав Терський, доктор історичних наук

Наведені факти мали місце. Швидше за все, це було за мовчазної згоди командирів. Але таке не могло тривати довший час, бо військо могло б перетворитися на звичайнісіньку банду. Хотів би послатися на документи колишнього львівського обласного партійного активу. Після визволення Львівщини від німецьких загарбників 1944 року внутрішні війська НКВС на наших теренах вдавалися до масових репресій, не гребували мародерством, пограбуваннями, зґвалтуваннями. Такі факти не виносилися на широкий загал, але партійні органи давали їм свою оцінку, карали винних. Про це свідчить велика плинність кадрів у керівному складі репресивно-каральних органів у 1944-1945 роках.

Василь Гулай, доктор політичних наук

Схожі новини