«Депортація — лише маска, за якою ховалося винищення християн»

Орися Хом'як
- 23.04.2015, 00:25
- 2 242

Днем початку геноциду вірмен прийнято вважати 24 квітня 1915 року, коли тодішні турецькі правителі наказали зібрати усю вірменську інтелігенцію у Стамбулі й депортувати. Багато хто того ж дня був убитий. Протягом подальших трьох років загинуло понад 1,5 мільйона вірмен. Інші втекли або були виселені у Месопотамію, Ліван, Сирію — через пустелі, де більшість з них загинула від голоду і хвороб... Торік президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган вперше висловив співчуття нащадкам вірмен, які загинули на території Османської імперії у роки Першої світової війни. Цьогоріч пам’ять про трагедію сторічної давнини обернулася міжнародним скандалом. Лідери Туреччини висловили обурення стосовно використання слова «геноцид» Папою Римським Франциском під час меси, присвяченої сторіччю з дня початку масових вбивств вірмен.

Голова Римо-католицької церкви вперше вжив слово «геноцид» стосовно вірмен у ватиканській базиліці Святого Петра. Через кілька годин після промови Папи Франциска Анкара заявила про відкликання свого посла у Ватикані для консультацій. “Очікуємо, що релігійні лідери уникатимуть ісламофобії й антиісламської риторики. Твердження Папи прокладає шлях до підвищення рівня расизму в Європі та звинувачує мусульман і турків у колективному злочині. Вибір часу для цієї заяви є невдалим, неправильним і недоречним”, — заявив турецький прем’єр Ахмет Давутоглу.

15 квітня Європарламент ухвалив резолюцію, у якій закликав Туреччину визнати геноцид вірмен в Османській імперії. Міністр закордонних справ Туреччини Чавушоглу відразу ж звинуватив Євросоюз у спробі переписати історію...

— Коли почалося загострення відносин між турками та вірменами?

— Перші витоки вірменсько-турецького конфлікту сягають 60-х років XIX століття, — розповів “ВЗ” історик, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький. — У вірмен Османської імперії у другій половині XIX століття почалося національне відродження. Вірмени, що на той час були поділені між Російською та Османською імперіями, почали здобувати вищий, ніж до того, рівень освіти, у них з’явилася національна інтелігенція. Вірмени Османської імперії суттєво зміцнили власне економічне становище і жили краще, аніж турки. Виникло питання щодо розширення особистих свобод та демократичних прав вірмен. Османська влада не хотіла на це погоджуватися. Вірмени ж намагалися скористатися міжнародною ситуацією. Зокрема, вірменське питання було у центрі уваги під час російсько-турецької війни 1877-78 років. Після цієї війни Туреччина підписала два мирні договори — Сан-Стефанський та Берлінський. В обох договорах були статті, які стосувалися того, що Османська влада зобов’язується покращити становище вірмен. Тож після війни 1877-78 років турки почали розглядати вірмен як потенційних зрадників, які шукають допомогу у зовнішніх сил.

У 90-х роках XIX століття відбуваються погроми вірменських громад (1894-95 роки). Вірменський рух опору, який формувався ще з середини 1880-х років, завдав удару у відповідь. Найрезонанснішим стало захоплення турецького національного банку, що відбулося 26 серпня 1896 року. Тоді група з 28 вірменських патріотів-бойовиків захопила будівлю банку з усіма відвідувачами та працівниками. Замінували приміщення і висунули вимогу: якщо турки не підуть на певні поступки вірменам — банк підірвуть. Директор банку був англійцем, якому вдалося непомітно дістатися до західних посольств. За посередництвом дипломатів бойовики вийшли з будівлі банку й відплили за кордон. Їх не покарали. Багато турків розцінили це як ляпас по престижу держави. У Стамбулі відбулися чергові масові погроми вірмен. Їх наслідком стала смерть близько восьми тисяч невинних людей.

Особливо ж погіршилося ставлення до вірмен після так званої Молодотурецької революції 1908 року. До влади прийшла партія “Єднання та прогрес”, керівництво якої не приховувало наміру здійснити ісламізацію та культурну асиміляцію національних меншин. Претензії до вірмен виглядали так — вони не хочуть ставати мусульманами, є потенційними союзниками Російської імперії, ворога Туреччини, тож у випадку війни можуть перейти на бік Росії. До вірмен були також претензії майнового характеру — живуть краще, аніж турки, однак бунтують і прагнуть ще ліпшого становища.

— Що стало “спусковим гачком” до початку геноциду?

А. Козицький. У листопаді 1914 року Туреччина вступила у Першу світову війну. У січні 1915 року завершилася Сарикамишська військова операція. Турецькі війська спробували здійснити глибокий обхідний маневр, збиралися оточити велике російське угруповання. Однак османські війська надто відірвалися від основних сил, і операція завершилася для турків великими втратами... Бойові дії відбувалися у тих районах, де значну частину мешканців становили вірмени, що виявляли антипатію до турецьких солдатів. І водночас допомагали російським військовим — були для них провідниками, постачали харчування.

Велику роль у погіршенні вірменсько-турецьких відносин відіграло повстання у місті Ван, що почалося 19—20 квітня 1915 року. Через зловживання турками владою місцеві вірмени захопили місто, де становили більшість. Вони вигнали з міста турків, оточили населений пункт укріпленнями і витримали в облозі до середини травня, коли їх деблокували російські війська. Де-факто відбулося збройне повстання у тилу османської армії, яке турки сприйняли як перехід від “тихої” потенційної зради до збройної боротьби проти Османської імперії.

Про те, чи саме повстання у Вані дало поштовх до масових вбивств вірмен, чи щось інше, досі триває дискусія. 1920 року вірменський письменник Аран Андонян видав книгу про таємні турецькі документи, які стосувалися планування депортації вірмен. Андонян оприлюднив телеграму верховного турецького командування, яка датувалася 15 лютого 1915 року. У ній йшлося про підготовку до винищення вірмен, котру слід замаскувати під переселення. На практиці вірменам оголосили, що їх повинні переселити із зони бойових дій у тил. Під час цього переселення почалися переслідування, які у кінцевому підсумку обернулися сотнями тисяч жертв.

Із початком французького наступу на Дарданелли 24 квітня 1915 року в Стамбулі заарештували 235 представників вірменської еліти Стамбула. Такі ж “заходи” розпочалися в Едірне, Александретті та Адані. Наступного дня в Стамбулі заарештували ще 600 вірмен, потім ще п’ять тисяч. Більшість з них вбили на околицях міста.

У травні 1915 року меджліс Туреччини затвердив «Закон про депортацію», який узаконив виселення усіх без винятку вірмен з місць їх проживання в усіх провінціях Туреччини. На нових місцях проживання вірмени не повинні були перевищувати 10% від мусульман у регіоні, їм заборонялось переїжджати в інші населені пункти, відкривати власні школи... До кінця літа 1915 року значна частина вірмен Османської імперії була знищена: протягом трьох років їх загинуло понад 1,5 мільйона. Голодна зима 1918-19 років призвела до смерті ще 200 тисяч вірмен.

Після поразки Османської імперії, у 1918 році, країни-переможці зажадали від Туреччини покарати винних у злочинах. У грудні 1918 року створили Спеціальний військовий трибунал, який працював до 1920 року. Він прийняв рішення вважати доведеним, що депортації вірмен не були продиктовані воєнною необхідністю або дисциплінарними причинами, а були задумані центральним комітетом партії молодотурків, і поклав на них відповідальність за факт організованого вбивства вірмен.

— Отже, ще 1918 року Туреччину визнали винною у “смертельній” депортації вірмен...

— У цій історії мова не про депортацію, а про знищення християнського населення Османської імперії, — розповів “ВЗ” настоятель Вірменського Катедрального собору Львова отець Тадеос Ґеворґян. — Такою була націоналістична політика молодотурецької партії — знищення інших народів, а особливо християнських (вірмен, греків, асирійців).

Коли розповідають про вірменську депортацію, люди не уявляють, що це таке. У Сирійській пустелі температура повітря сягає 50-60 градусів тепла вдень, а вночі буває і мінус. Депортація — це лише маска, за якою ховалося винищення християн. Турки виконали це досконало — 200 тисяч знищених греків, 1,5 мільйона вірмен, 700 тисяч асирійців... Люди вмирали не лише в пекельних умовах Сирійської пустелі — їх ґвалтували, розстрілювали, різали. Вбивства перетворювалися на шоу. Відомі випадки, коли вагітним жінкам розрізали животи, щоб дізнатися, кого вони носять — хлопчика чи дівчинку. Або ж грудну дитину... смажили на вогнищі і змушували на це дивитися безпомічну матір.

— Чому торік Туреччина висловила співчуття вірменському народові, а цьогоріч потрактувала слова Папи Римського як такі, що “не можуть бути прийнятими”?

А. Козицький. Турки наполягають на тому, що у роки Першої світової війни були великі жертви як серед вірмен, так і серед турків, і це була трагедія двох народів. Торік, висловлюючи співчуття вірменам, турки не вийшли поза парадигму власного сприйняття тих подій. Цьогоріч, реагуючи на слова Папи Римського, показали, що їх дратує пряме звинувачення Туреччини у винищенні вірмен.

23 країни світу визнали геноцид вірмен у Туреччині, серед них: Уругвай, Франція, Італія, Бельгія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Росія, Польща, Греція, Кіпр, Словаччина, 40 штатів США. 21 квітня уряд Німеччини заявив, що підтримує ухвалення в парламенті країни резолюції, яка визнала б за геноцид масові вбивства вірмен у колишній Османській імперії. Резолюцію обговорять у п’ятницю, 24 квітня. України серед списку країн, що визнали вірменський геноцид, немає. Досить дивна, якщо не сказати ганебна, позиція для держави, що бореться за міжнародне визнання геноциду власного народу 1932-33 років...

ЦАВЕТ ТАНЕМ

(Сільві Капутікян)

Ліна КОСТЕНКО

Згоріли їхні селища, пропали їхні мули.

Бредуть, бредуть вигнанці в дорогу неблизьку.

Щоб мову свою рідну їх діти не забули,

їм літери виводять вірменки на піску.

А вітер, вітер, вітер!.. Який палючий вітер!..

Обвуглені обличчя січе, січе, січе!..

Лиш виведеш те слово із тої в’язі літер,

а слово ж без коріння, покотиться, втече.

І десь, в якійсь пустелі, з’їдять його верблюди.