Невже Орлова відмовила Сталіну?

У кадрі і за кадром телефільму «Орлова і Александров»

Протягом двох тижнів на телеканалі “Інтер” йшли 16 серій художнього фільму “Орлова і Александров”.

Фільм не лише про мега-зірку довоєнного радянського кіно Любов Орлову і її пожиттєвого режисера-комедіографа Григорія Александрова. Перед глядачем проходить ціла галерея видатних майстрів театру і кіно того часу: Сергій Ейзенштейн, Володимир Немирович-Данченко, Іван Пир’єв, Ігор Ільїнський, всенародний улюбленець Леонід Утьосов, композитор Ісаак Дунаєвський... Це кіно не лише про кіно. Це — ера немилосердя. Час тотального пошуку “ворогів народу”, нечуваних репресій. В одному з епізодів фільму Григорій Александров запитує наодинці у своєї дружини Любові Орлової: “Де взяти сили, щоб смішити людей?”. Не виключено, що Александрова мучили докори сумління за те, що уклав мовчазну угоду з диявольською владою заради того, щоб йому дозволили творити своє кіно... Ще до виходу на екрани комедії “Веселі хлоп’ята” 1934 року (показ було дещо відтерміновано через вбивство Кірова) прямо під час зйомок у Гаграх заарештували сценаристів Миколу Ердмана і Володимира Маса. Їм пощастило вижити. Зрозуміло, у титрах не було їхніх прізвищ. Згодом заарештували і розстріляли головного оператора Володимира Нільсена. Ще через деякий час арештували і розстріляли покровителя Александрова і Орлової, голову Комітету кінематографії Бориса Шумяцького. Могла б загриміти до буцегарні і подруга Орлової, волелюбна і язиката Фаїна Раневська. Одному з чинуш вона сказала: “Я така стара, що ще пам’ятаю порядних людей”. Якось після зборів, на яких розглядали нетрадиційну орієнтацію одного з акторів, Раневська промовила: “Бідна та країна, у якій людина не може розпорядитися навіть своєю ж...ю!”.

Сталін і його поплічники розуміли, що у той час, коли сусід “стукав” на сусіда, колега на колегу, коли люди вдень з ентузіазмом будували соціалізм, а вночі з тривогою очікували “чорних воронків”, треба було відволікати народ іскрометними комедіями. Не висміювати, а просто смішити... Така собі паралельна реальність.1935 року Сталін констатував: “Жити стало краще, жити стало веселіше...”. З екранів кінотеатрів, з усіх радіоточок і приймачів звучали, як насмішка, життєрадісні слова пісень кінокомедій “Веселі хлоп’ята”, “Цирк”, “Волга-Волга”:

“Легко на сердце от песни веселой...”;

«Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек...».

Деякі чинуші від кіно та майстри театру нещадно критикували кінокомедію “Веселі хлоп’ята”. А Сталіну картина сподобалася, як значно пізніше Брежнєву “Кавказька полонянка”. Вождям видніше, що можна, а що не можна...

Орлова за кінокомедію “Веселі хлоп’ята” була удостоєна звання заслуженої артистки Російської Федерації, Александрова нагородили орденом Червоної Зірки. Утьосова відзначили... фотоапаратом “Лейка”... За версією сценаристів фільму, у розподіл нагород втрутився сам Сталін. Але не виключено, що доклав рук до цього принизливого рішення і Александров. Режисер хворобливо сприймав популярність Утьосова, вважаю­чи, що комедія тримається виключно на таланті Орлової...

У фільмі чимало творчої фантазії. У картині Сталін дуетом з Утьосовим співає блатну пісню “С одесского кичмана бежали два уркана». Сталіну це було близьке, бо починав свою революційну діяльність як кримінальний злочинець, грабуючи банки для поповнення партійної каси. Але навряд чи вождь наважився би привселюдно співати блатняк. Хоча за спогадами одного з музикантів джаз-ансамблю Утьосова, справді у Кремлі на прохання Сталіна співак виконував “на біс” “С одесского кичмана”.

Орлова стала улюбленицею Сталіна. На одному з прийомів у Кремлі наважилася запитати у вождя про долю свого першого чоловіка, репресованого Андрія Берзіна. Орлову викликали на Лубянку і повідомили, що її колишній чоловік на засланні у Казахстані. Пропонували їхати до нього. Акторка не захотіла стати новітньою декабристкою...

Документально засвідчено факт отруєння Орлової від колючок чорних троянд, коли акторка була на межі життя і смерті. Справді, Сталін посилав літак до Англії за якимись чудодійними ліками. Сценаристи картини “приписали” цей замах відомству Берії. Коли застрелилася дружина Сталіна Надія Аллілуєва, йому був лише 51 рік. У фільмі він відверто “клеїться” до своєї Любові. Орлова нібито відповіла вождю, що любить чоловіка більше за життя. Коли сценаристку Тетяну Сотникову запитали, чи була Орлова коханкою Сталіна, вона сказала, що є деякі неочевидні припущення. Іншими словами, свічки ніхто не тримав...

Авторитетний дослідник кіно Віталій Вульф, за кількома джерелами наводив слова Сталіна, сказані після прем’єри “Цирку”: “Товаришу Александров, дивіться — не ображайте її. Образите — розстріляємо...”.

Що залишилося

за кадром

1943 року перед Тегеранською конференцією глав держав антигітлерівської коа­ліції Орлова і Александров відвідали Іран. Молодий шах Ірану мав велику симпатію до Орлової.

***

Більш-менш помітною повоєнною роботою творчого тандему була стрічка “Зустріч на Ельбі” 1949 року. Орлова виконала роль американської розвідниці Джоан Шервуд і разом з Александровим була удостоєна Сталінської премії. Дві останні картини “Російський сувенір” та “Шпак і Ліра” були провальними. “Шпака і Ліру” сама Орлова попросила покласти на полицю...

***

Велику “подлянку” зробив Утьосову Григорій Александ­ров 1958 року, коли без погодження зі співаком вирішив переозвучити фільм “Веселі хлоп’ята”. Мовляв, копії геть стерлися, і глядач не сприймає пісень. У новій версії замість Утьосова зазвучав голос Володимира Трошина. Це той співак, який дав нове життя пісні “Підмосковні вечори”. Громадськість країни з обуренням зустріла нову версію, і її зняли з прокату...

***

Александров ліпив з Орлової секс-символа радянського кіно за стандартами Голлівуду. Для Орлової діставали найновішу косметику, театральний грим, на зйомках з особливою ретельністю виставляли світло, вдавалися до різних технічних хитрощів, щоб приховати зморшки. Орлова першою в країні вдалася до хірургічних операцій на обличчі. Оператори не показували рук Орлової. Залишалися рубці після обмороження, коли у дівочі роки тягала на морозі бідони з молоком.