Хотів «підштукатурити», при цьому «завалив стіну»...

30 років тому, 11 березня 1985 року, Михайло Горбачов став Генеральним секретарем ЦК КПРС


Понад тридцятилітній диктат Йосифа Сталіна, “одинадцятирічка” Микити Хрущова і майже “двадцятирічка” Леоніда Брежнєва. На тлі таких тривалих правлінь два роки при владі Юрія Андропова та рік “з хвостиком” Костянтина Черненка виглядають несерйозно... Кулуарна битва між двома останніми розгорілася в останні роки життя Леоніда Ілліча. Смертельно хворого Брежнєва про закулісні інтриги не інформували, та й мало його вже те цікавило. Через те і не встиг Брежнєв протягти до влади нікого зі своїх соратників. Втім, ані Андропов, ані Черненко через вік та хвороби довго біля керма СРСР не порулили. За штурвал став 54-річний Михайло Горбачов. Про те, як “молодий вітер змін” похитнув, а потім і остаточно здув СРСР, “ВЗ” розповів завідувач кафедри історії Центральної та Східної Європи історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор Михайло Кріль (на фото).

— Чому на посаду Генерального секретаря обирали людей поважного віку? Як-от Андропова, Черненка?..

— Усі важелі влади були у руках партійного апарату, який зрісся з всесильним каральним органом КДБ. Перша особа в державі ставала лише маріонеткою в їхніх руках. Трималася система управління, яку сформував ще за Сталіна Поскрьобишев. Коли стало очевидним, що Брежнєв незабаром помре, виникли два партійно-політичні угруповання, які виношували плани перебрання влади. Одне з них очолював міністр внутрішніх справ Щолоков, друге — Андропов і Черненко. У ході закулісної боротьби останні здобули перемогу. Проте у їхньому середовищі також не було єдності. Врешті перемогла команда, яку очолював Андропов.

— Як так сталося, що після старих Андропова та Черненка СРСР очолив достатньо молодий Михайло Горбачов?

— Політична кар’єра Горбачова розпочалася після того, як йому відмовили в роботі у прокуратурі. Тоді він перейшов на комсомольську роботу, а звідти на партійну. Його активність, освіченість, ініціативність зауважили, і Горбачова призначили першим секретарем Ставропольського крайкому Компартії. Він зрозумів, що це хлібне місце — подарунок долі. Там розташовувалися місця відпочинку для високопоставлених осіб, які могли допомогти у кар’єрі. Горбачов ближче познайомився з Андроповим. Проте визначальним, напевно, став горбачовський подарунок Брежнєву на його 70-річчя. Вручений йому сувенір, а це був двокілограмовий золотий ведмедик, дуже сподобався генсеку. Брежнєв сказав, що за цим Мішкою треба приглянути. Андропову двічі не треба було повторювати. Горбачов почав стрімко долати щаблі до владної верхівки. У 1980 році став членом Політбюро ЦК КПРС. Коли до влади прийшов Андропов, роль Горбачова зросла.

Горбачов до найвищої в СРСР посади просувався за допомогою власної лояльності і терпіння. Фактично з 1984 року став головним ідеологом Компартії. Однак треба було дочекатися відходу в кращий світ наступника Андропова Черненка. Саме він вбачав у Горбачові ймовірного наступника і тому... всіляко підтримував його опонентів — першого секретаря Московського міськкому партії Грішина і першого секретаря Ленінградського обкому партії Романова. Горбачову треба було схилити на свій бік більшість членів Політбюро. Вирішальною стала позиція Громика, який обіймав посаду голови Президії Верховної Ради СРСР. На засіданні Політбюро Громико запропонував кандидатуру Горбачова на посаду генсека. Інші члени Політбюро схвалили цей вибір.

— Чи можна вважати прихід Горбачова переломним моментом в історії СРСР?

— Горбачов і його команда зробили, здавалося, неможливе — не лише розхитали будинок під назвою СРСР, а й зруйнували його. Хоча сам Горбачов стверджує, що хотів лише зберегти СРСР в “оновленому вигляді”.

— Реформи Горбачова — наслідок його демократичних поглядів?

— Горбачов виріс у радянській системі. Її він не уявляв інакшою в самій суті, але прагнув дещо пригладити, гуманізувати. Він не врахував, що тоталітарна система не піддається радикальному реформуванню: її можна або поновити, або зруйнувати.

Горбачов вирішив втілити окремі ідеї реформування в СРСР, які почав розробляти ще Андропов. Горбачову потрібна була команда. Її склали Єгор Лігачов, Микола Рижков, головним ідеологом став Олександр Яковлєв. Проте ніхто з них не знав, що в країні відбувається, що треба робити і в якому напрямку політично, ідеологічно та економічно рухатися.

Поняття «перебудова» увійшло в обіг лише у квітні 1986 року. Фактично скасували політичну цензуру, почали друкувати твори раніше заборонених письменників, припинили практику “заглушування” роботи західних радіостанцій. Горбачов ініціював виведення радянських військ з Афганістану, покінчив з “холодною” війною, гонкою озброєнь. Проте всі починання представляли поєднання адміністративного примусу з пропагандою. Михайло Горбачов повільно відмовлявся від комуністичних догм, намагався їх модифікувати чи пригладити. Закликаючи до перебудови, сам так і не перебудувався. Імітація реформ ставала сюжетом анекдотів. До прикладу: у потойбічному світі кремлівські попередники Горбачова на запитання, що будували, розводили руками. Тоді здивовано запитували, що ж перебудовує той Горбачов, якщо вони нічого не будували...

Горбачов почав наступ на позиції Компартії. Він мав плани перетворити її із елемента державної машини на реально функціонуючу політичну партію. Старі партократи не хотіли і не могли поступитися позиціями. За таких умов виникла спроба державного перевороту шляхом заміни керівництва партії і держави. Чи не був до цього причетний сам Горбачов?.. На запитання прокоментувати події, пов’язані з путчем, відповів, що про деталі ніколи й нікому не розповість...

Пожвавився національно-визвольний рух, зокрема в Україні та балтійських республіках. Фундамент імперії під назвою СРСР почав швидко руйнуватися, тріщини вже не вдавалося заліплювати. Серпневий путч 1991 року лише прискорив крах Союзу.

Історичний досвід засвідчує, що будь-яка імперія приречена на крах. СРСР міг би існувати лише тоді, якби насправді був союзом вільних і суверенних держав... А в імперії панувала диктатура одної партії, утиски свободи совісті, національні протиріччя, які часто переростали у конфлікти. Косметичний ремонт будинку не буде ефективним, коли прогнили фундамент і стіни. Так сталося і з реформами Горбачова. Його легітимність забезпечувала Компартія. Запровадження багатопартійності, проведення альтернативних виборів до органів влади похитнули її становище. Якщо раніше Компартія була тим обручем, який стягував дуги діжки, то у 1991 році цей обруч розірвався. Уникнути розпаду було неможливо.

Що стало остаточною крапкою? Очевидно, їх було кілька — фактичні і формальні. Фактичними можна вважати проголошення державної незалежності України у серпні 1991 року та незалежність інших колишніх республік. Формальними стали Всеукраїнський референдум 1 грудня і так звані Біловезькі угоди 8 грудня. У таких умовах офіційна заява Горбачова про свою відставку від 25 грудня була радше символічним кроком.

— Чому і досі у свідомості старших людей збереглася думка: «Як добре жили за Брежнєва». Про епоху Горбачова такого не почути...

— Людська думка суб’єктивна. Все залежить від того, з ким спілкуєтеся. Чи під час правління Брежнєва було краще? Як кому. Добре пам’ятаю ці часи. У соціальному плані не все було однаково. Промислові товари були, але неякісні. Продуктовий вибір обмежений, зарплата мізерна, хоча виплачували її регулярно — двічі на місяць. Нафтодолари допомагали підтримувати найменший рівень соціальних стандартів. Але були ж і використання примусової праці ув’язнених у таборах, безкоштовна праця на так званих суботниках, використання дитячої праці через залучення до роботи у колгоспах, збирання макулатури, металобрухту... Перші тривожні симптоми почали проявлятися наприкінці 70-х років, коли у магазинах вже формувалися черги. Прихід Горбачова до влади ознаменувався загостренням економічної кризи. Країну охопив хронічний товарний дефіцит, з полиць магазинів зникли практично всі основні товари. Була запроваджена карткова система. Гроші знецінилися. Боляче вдарила фактична конфіскація банкнот номіналом 50 і 100 рублів. У всіх бідах звинувачували Горбачова. Та він лише отримав імперію в її перед­інфарктному стані. Вилікувати її вже не зміг.