Тіто не боявся ні Гітлера, ні Сталіна

Творець «м’якого соціалізму» правив Югославією понад 35 років


Життя Йосипа Броз на прізвисько Тіто, який став президентом Югославії 14 січня 1953 року, було сповнене контрастів. Такий собі клерк контрольованого Сталіним Комінтерну (міжнародної організації комуністичних партій, якою керували з Кремля) перетворився на загальнонаціонального лідера своєї країни і одного з союзників СРСР у боротьбі за встановлення гегемонії над якомога більшою частиною Європи. Згодом Сталін вирішив підкорити васала, який ставав занадто самостійним, однак йому це не вдалося. “Югославський соціалізм вважають м’якшим варіантом, порівняно з радянською моделлю, — розповів “ВЗ” історик, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн ЛНУ імені Івана Франка Андрій Козицький. — Країна, де у магазинах «було все», здавалася гібридом західного споживчого раю і звичайного соціалізму. Тисячі югославів мали можливість працювати на Заході. Югославія демонструвала: крім радянської моделі, можливий інший соціалізм”. Створив таку Югославію і керував нею багато десятиліть Йосип Броз Тіто.

«Ті то зробиш»

У 1920 році Йосип Броз став членом місцевого окружного комітету Компартії. Навесні 1925 року його заарештували у Югославії. Незабаром він вийшов на волю. Тоді у нього з’явилося партійне псевдо Тіто. Існує версія, буцімто мав звичку, сформулювавши завдання, наказувати комусь з однопартійців: «Ті то («ти це») зробиш».

Тіто посідав дедалі вищі щаблі в ієрархії підпільної КПЮ (Комуністичної партії Югославії): у 1927 році став членом Загребського міського комітету, у 1928 році — його секретарем. Того ж року Тіто засудили до шести років каторги. Після вироку його дружина з сином виїхала до Москви. Каторжанин вийшов на волю лише у 1934 році.

21 лютого 1935 року Тіто прибув до Москви. Йому виписали радянський паспорт на ім’я Фрідріха Фрідріховича Вальтера і взяли на роботу до центрального апарату Комінтерну — політичним референтом з питань КПЮ у Балканському секретаріаті. Його дружина за цей час закінчила Комуністичний університет національних меншин Заходу і працювала на партійній роботі спершу у Казахстані, потім у Рязанській області. А десятирічний син Жарко весь цей час перебував у дитячому будинку для малолітніх правопорушників неподалік Ленінграда. Шлюб розірвали за обопільною згодою. Однак у 1948 році, коли Тіто виявився в СРСР «кривавим фашистом», його колишню дружину заарештували, десять років вона провела у сталінських таборах.

1936 року Тіто зареєстрував шлюб із німецькою комуністкою-політемігранткою Люцією Бауер. У 1937 році Люція виявилася “агентом гестапо”, її заарештували і розстріляли... Тіто виїхав до Югославії, де почав створювати нове керівне ядро партії.

«Благословення на князювання» у КПЮ треба було отримати у Москві. У серпні 1938 року Тіто знову у столиці СРСР. Тут дізнався, що його дружина — «ворог», син — знову у дитячому будинку. Тіто доводив, що він не «агент гестапо» — так само, як і покійна вже Люція. Кілька місяців Тіто сидів у номері готелю в очікуванні арешту. Лише у грудні 1938 року його прийняли керівники Комінтерну Георгій Димитров і Дмитро Мануїльський. Тіто дали зрозуміти, що йому не надто довіряють і вручають вищу владу у Югославській секції Комуністичного інтернаціоналу тільки від безвиході… Тіто одружився втретє — з кур’єркою ЦК КПЮ, австрійкою зі Словенії Гертою Хас. У них народилася дитина. “Випробувальний термін” розтягнувся на півтора року. І лише восени 1940 року на партійній конференції у передмісті Загреба його обрали генеральним секретарем ЦК КПЮ.

6 квітня 1941 року нацисти вдерлися до Югославії. Протягом 11 днів югославську армію розгромили, гітлерівці окупували країну. Країну було розділено. Косово і частину Македонії приєднали до Албанії, яка на той час стала італійською колонією, решту Македонії — до Болгарії, Воєводину — до Угорщини. Словенію поділили між Німеччиною та Італією, яка отримала хорватську Далмацію. На решті території Хорватії та Боснії і Герцеговини хорватським націоналістам дозволили створити маріонеткову «незалежну» державу. Сербію окупували німці... В Югославії за кілька місяців виник найпотужніший у всій окупованій Європі рух збройного опору нацистам. І очолили його комуністи. 27 червня 1941 року створили штаб Народно-визвольних партизанських загонів Югославії на чолі з Тіто. 7 липня відбувся перший бій з окупантами. У вересні того ж року з’явилася «Ужицька республіка», великий партизанський край у Західній Сербії, куди з Белграда перебрався і Тіто.

Тіто вдалося створити справжню партизанську армію. Її чисельність становила 80 тисяч наприкінці 1941 року, 150 тисяч — наприкінці 1942 року, 320 тисяч — наприкінці 1943 року і 400 тисяч — наприкінці 1944 року. Ця армія самостійно звільнила від німців більшу частину Югославії.

«чорна кішка» пробігла між Сталіним і Тіто 1944 року, коли у жовтні Червона Армія спільно з НВАЮ взяла Белград. Як стверджує Мілован Джилас, на той час один з найближчих соратників Тіто, «восени 1944 року відбулося стільки серйозних нападів червоноармійців на югославських громадян і військовослужбовців, що це переросло у політичну проблему». Зафіксували 121 випадок зґвалтування (з них 111 — з убивством жертви) і 1204 випадки пограбування із завданням тілесних ушкоджень. Коли югославські комуністичні керівники попросили голову радянської військової місії у Югославії генерала Корнєєва угамувати ґвалтівників і розбійників, той почав кричати про «наклеп» на Червону Армію, і жоден зі злочинців не був покараний...

«Син» Тіто перестав радитися

з «батьком» Сталіним

У 1948 році «визначний діяч міжнародного комуністичного руху товариш Тіто» перетворився у радянській пресі на «ватажка фашистської кліки», «наймита англо-американських імперіалістів», «кривавого ката». Найважливішою причиною були уявлення Сталіна про «світову систему соціалізму» як жорстко централізоване утворення, де всі члени повинні беззастережно підкорятися вказівкам з Москви. В Югославії Сталін намагався утвердити своє всевладдя завдяки так званим спільним підприємствам, які контролювалися б СРСР і давали змогу використовувати економічний потенціал Югославії передусім в інтересах Москви. Тіто на масове створення таких підприємств не пішов. Останньою краплею, після якої терпець Сталіну урвався, стали намагання Тіто домовитися з комуністами Албанії, які теж захопили владу у своїй країні, про її вступ до Югославської федерації — передавши натомість до складу Албанії край Косово, населений переважно етнічними албанцями. Сталін вирішив вигнати васала, який ставав занадто самостійним, і звернувся через Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій (повністю контрольований ним орган, який прийшов на зміну Комінтерну) до членів Компартії Югославії із закликом «замінити керівництво партії, що допускає ревізіоністські прояви».

Микита Хрущов згадував тодішні слова Сталіна: «От ворухну мізинцем — і не буде Тіто. Він злетить». «Але хоч скільки рухав Сталін не лише мізинцем, а й усім, чим міг, Тіто не злетів, — іронічно зауважував Хрущов. — Чому? Та тому, що в суперечці з югославським керівництвом за Тіто стояла держава, стояв народ…»

Протягом наступних п’яти років непокірна Югославія перетворилася на чи не найбільшого ворога Сталіна. Країну піддали економічній блокаді, на кордонах з радянськими сателітами, Угорщиною, Румунією і Болгарією, відбулося 219 збройних інцидентів. Радянські спецслужби вдавалися до неодноразових спроб фізично усунути Тіто.

Йому довелося балансувати між СРСР, який став для нього смертельним ворогом, і західними демократіями, котрі, попри твердження радянської пропаганди, ставилися до його комуністичного режиму без найменшої симпатії. Тіто таки вдалося зберегти владу. 14 січня 1953 року Тіто став президентом і верховним головнокомандувачем збройними силами.

Після смерті Сталіна почалася нормалізація відносин між Москвою і Белградом, апофеозом якої став візит до Югославії Микити Хрущова влітку 1955 року. Проте Югославія так ніколи й не стала членом Організації Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги, куди входили усі радянські сателіти. Натомість Тіто став разом з лідерами Індії, Єгипту, Індонезії і Гани одним з батьків—засновників Руху неприєднання. Цей рух проголошував «рівну віддаленість» від обох блоків.

«Мав невгамовний апетит

до розкошів»

У 2005 році у Белграді видали фотоальбом під назвою «Тітов кувар» (останнє слово означає «куховарська книга»). Протягом десятиліть лідер Югославії їздив світом і зустрічався з президентами, прем’єрами, королями та генеральними секретарями. Вони пригощали його найвишуканішими стравами своїх країн. Тіто змушував свою обслугу записувати рецепти вподобаних страв. А потім кухарі його розкішної резиденції на острові Бріоні відтворювали цю смакоту. Свіже м’ясо північного оленя й живих диких качок доставляли з Канади і Камбоджі...

На мальовничому Бріоні Тіто приймав не лише лідерів іноземних держав, а й суперзірок кіно — Елізабет Тейлор, Джину Лоллобриджиду, Софі Лорен, Ричарда Бартона. За словами соратника Тіто Джиласа, «цей селянський син, робітник і проповідник соціальної рівності, мав невгамовний апетит до розкошів. У нього було більше палаців, дач, мисливських угідь і всіляких убрань, ніж у будь-якого короля». А гідною «королевою» стала його остання дружина — красуня Йованка Будиславлевич, яка під час Другої світової була майором НВАЮ. Втім, цей шлюб закінчився трагічно. У середині 70-х Йосип звинуватив Йованку в змові і замаху на своє життя і посадив її під домашній арешт у белградському особняку. Спадкоємець Тіто, Слободан Мілошевич, не амністував її, Йованка отримала свободу лише у 2000 році.

...Тіто помер 4 травня 1980 року у Люблянській клініці. Минуло десять років, і держава Тіто зазнала краху... “У країні почалося зростання націоналізму, — каже Андрій Козицький. — Це свідчило про те, що існували приховані національні проблеми, які потрібно було вирішувати”.

— Моє покоління (народився 1951 року) не бачило у Тіто диктатора, — розповів “ВЗ” сербський історик, журналіст, сценарист, автор трьох книг про колишню Югославію і нинішню Сербію Михайло Рамач. — Диктаторами були Брежнєв, Чаушеску та лідери інших країн за залізною завісою. Батьки та вчителі з дитинства говорили, що за тою завісою — комуністичне лихо, наполягали на тому, що наша країна відрізняється від СРСР, Болгарії, Румунії... Тіто був комуністом, але інакшим. У час холодної війни вміло балансував на межі Сходу й Заходу.

Ми вільно ходили до церкви. Рівень життя був набагато вищим від радянського чи польського...

— Чому Сталіну не вдалося вплинути на Тіто, коли той почав провадити політику без узгодження з Москвою?

— Суперечки тривали з 1948 року і до смерті Сталіна. Як тільки почало зростати напруження, белградська влада депортувала на острів в Адріатичному морі кілька тисяч комуністів, котрі в дебатах підтримували Сталіна. Був це суворий табір, але лише для тих комуністів, які могли стати “п’ятою колоною” Сталіна у випадку радянського нападу. У Тіто була сильна армія з воєнним досвідом. На кордонах з Болгарією, Румунією та Угорщиною було безліч провокацій. Югославські солдати відповідали на кожний постріл. Ще одне: Сталін припускав, що Захід допоможе Югославії у випадку нападу.

— Як жили югослави за часів Тіто?

— Була це дивна суміш комуністичної ідеології і відносного економічного лібералізму. Селянам дозволяли мати десять гектарів землі, скільки завгодно худоби. Були приватні магазини, приватні ремісники. А приватна власність робить людину вільною, вільнішою від робітника на заводі чи державного чиновника.

Я дістав закордонний паспорт і поїхав до Італії, коли мені було чотирнадцять років. У Югославії можна було читати усіх авторів, котрі були заборонені у Союзі. Йонеско, Сартр, Бекет, Буковскі були улюбленими письменниками мого покоління. Друкували також Пастернака, Солженіцина, Бродського... Тіто дозволяв і авангардний театр, і джаз, “Бітлз” та “Роллінґ стоунз”, західну наукову літературу.

У другій половині 70-х років, коли я став журналістом, ми у редакції передплачували американські журнали “Тайм” та “Нюзвік”, німецький “Шпіґель”, італійську “Панораму”... Безкоштовно отримували “Правду”, “Литературную газету”, “Огонек” та ще купу безглуздих публікацій. Москва тоді, як і нині, витрачала шалені гроші на глупу пропаганду. Моє покоління глузувало з неї... А сьогодні багато хто у Сербії вірить російським телевізійним каналам.

Була влада однієї партії. Дозволяли негативно писати про окремі явища, піддавати критиці певні рішення державних органів. Не дозволяли писати проти політичної системи та проти пожиттєвого президента. Не допускали навіть згадки про заснування інших партій.

Тіто був недоторканним і залишився при владі до смерті. Це його найбільший недолік. Не ідеалізую ні його, ні державу, котру він очолював, але з відстані років видно, що його комунізм був прагматичним, ліберальним та ефективним.