Кілька замахів на Гітлера, три його «трупи» і смерть у 1964 році

Ще до війни в Німеччині виникла так звана військова опозиція у верхах, яку, перш за все, не влаш­товував сам Гітлер: ні один з фігурантів опозиції не заперечував проти фашистського режиму, який встановив Гітлер...

Мало хто знає про замах на Гітлера у березні 1943 року. Гітлер тоді прибув під Смоленськ у ставку командувача армійської групи “Центр” фельдмаршала Клюге. За умовами опозиції Клюге у своєму бліндажі повинен був заарештувати Гітлера, але в останню мить передумав. Почали реалізовувати інший варіант: у літак Гітлера, готовий до відльоту зі смоленського польового летовища (він прогрівав двигун) зуміли занести ящик з коньяком, серед якого у двох пляшках була вибухівка з включеним вибуховим механізмом... Гітлер затримувався в бліндажі у Клюге. Час, що залишався до вибуху, стрімко скорочувався... Погіршувалися погодні умови...

Несподівано на летовищі приземлився інший літак з офіцером зв’язку (теж опозиціонером) з пакетом. Операція з замахом на Гітлера відмінялася, а до вибуху залишалося мало часу... Нарешті на летовище прибув Гітлер. Доки фюрер обходив почесну варту, начальник штабу групи “Центр” генерал-майор фон Тресков з дозволу головного охоронця Гітлера посадив у літак фюрера несподівано прибулого з пакетом офіцера зв’язку. Коли літак Гітлера з кількома генералами піднявся у повітря, офіцер зв’язку знайшов привід — запропонував головному охоронцю фюрера зігрітися коньяком (Гітлер з генералами сидів у передній частині літака) і пішов в інший відсік за пляшкою. Тоді й відключив годинниковий механізм (закрутив корки двох пляшок, що треба було зробити для зупинки катастрофи). Замах не відбувся...

20 липня 1944 року новий замах на Гітлера у його польовій ставці здійснив полковник Клаус Шенк фон Штауффенберг. Невдало... Гітлера тільки опалило — в мить вибуху його кинуло на підлогу. Поруч лежав мертвий стенограф Бергер, двійник Гітлера. Дехто з присутніх, що вибігали з приміщення, з переляку подумав, що вбито саме Гітлера. Були й інші вбиті. Стогнали поранені...

Замах провалився, і військова опозиція в Берліні була розгромлена. Гітлер жорстоко обійшовся з фельдмаршалами, причетними до замаху. Одного з основних організаторів замаху, Ервіна фон Віцлебена, фюрер наказав повісити на фортепіанній струні. Старший ад’ютант Гітлера Бургдорф прибув до помешкання фельдмаршала і, тримаючи ампулу, сказав, що фюрер запропонував йому вибір: розкусити цю ампулу чи повиснути на гострому гаку. Роммель вибрав перше... На другий день всі берлінські газети надрукували некрологи та траурні повідомлення про смерть від ран фельдмаршала Ервіна Роммеля — “героя битви в африканській пустелі, кавалера золотого лицарського хреста, залізного хреста з дубовими листками і діа­мантами”... Фельдмаршал фон Клюге пішов із життя, можна сказати, романтично. Клюге викликали до Гітлера для пояснень із Франції, і він автомобілем поїхав у Німеччину. Знав, що його там чекає. Зупинився на місцевості, де воював під час Першої світової вій­ни, розстелив ковдру й розкусив ампулу з ціанистим калієм...

Генерал-полковнику Еріху Геппнеру, крім участі у замаху, Гітлер нагадав ще й про його відступ на Східному фронті. Геппнера повісили на гаку за щелепу.

Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року знищено чотири тисячі дев’ятсот вісімдесят військових опозиціонерів... Ставлення Гітлера до своїх військових стало жорсткішим. Він наказав солдатам стріляти в офіцерів, які дають накази відступати. Дезертирів — солдатів і офіцерів — вішати на вуличних ліхтарях...

У квітні 1945-го паніка в гітлерівському лігві наростала: особистий ад’ютант Гітлера Шауб за завданням фюрера вилітав у Мюнхен, де особисто знищив весь архів Гітлера — стенографічні звіти військових нарад, які зберігалися там з початку 1942 року. Гітлерівці всіх рангів ховали в таємних підвалах чи в глибинах соляних шахт записи про жахливі медичні дослідження, які проводили над людьми, свої архіви й особисті щоденники. Ховали навіть цілі підземні заводи, які виготовляли для вермахту зброю. Такі заводи були затоплені водою з ближніх озер неподалік містечок Куммерсдорф-Гут, Вюнсдорф...

Влітку 1945-го радянські солдати і частина офіцерів, демобілізувавшись, приїхали додому. Розповідали про три трупи Гітлера... Про це знали всі підлітки. Потім у двосерійному кінофільмі “Падіння Берліна” показали самогубство Гітлера. Але це кіно ще за життя Сталіна з кінопрокату зняли...

Довгі роки ми були впевнені, що Гітлер вчинив самогубство. Начебто і сумніву не було — аж поки в газеті “Бульвар Гордона” від червня 2011 року не прочитав про розмову журналістки газети Ганни Шестак з телерепортером в Україні Костянтином Стогнієм, який був у відрядженні в Аргентині. К. Стогній: «У Латинську Америку я їхав з надією розвінчати міф про те, що Гітлер не вчинив самогубства у 1945-му, а втік і тихо-мирно доживав свої дні за океаном, але потім переконався: це зовсім не міф... Помер він у 1964-му у віці 75 років. Є навіть фото, на якому фюрер зображений в останні години життя...». Оприлюднено багато раніше не відомих фактів, як-от: «...Для Нюрнберзького процесу були залишені офірні цапи, а ті, хто справді володів грошима та інформацією, відкупилися... У місті Барілоче живе Вальтер Рауфф, людина, яка придумала душогубки...».

Чи міг Гітлер втекти в останні дні війни з рейхсканцелярії? Відомо, що в останні дні квітня 1945-го на спортивному літаку льотчиця високого класу Ханна Райч приземлялася серед ям від снарядів і бомб на вулиці поруч із рейхсканцелярією... Звідти й злітала у повітря...

...Начебто уникнув кари заступник Гітлера з нацистської партії Мартін Борман: після вій­ни його не знайшли й не змогли доправити на Нюрнберзький процес, на якому Бормана заочно засудили до смертної кари через шибеницю. Беззаперечних доказів, які б підтвердили смерть Бормана в останні дні війни, немає...

В 1961-му у центральних радянських газетах і по радіо було повідомлення, що Бормана бачили в Аргентині — він нібито зробив пластичну операцію на обличчі. Пошуки Мартіна Бормана тривали 28 років, з травня 1945-го до квітня 1973-го, коли генеральна прокуратура Франкфурта-на-Майні припинила пошуки. Чи сам Борман “замів” сліди, чи йому допомогли...