Героїзм і трагедія Варшавського повстання

Радянські війська стояли по той бік Вісли. Але не допомогли полякам, що билися проти нацистів


Цього літа Польща згадує героїчну і сумну дату. 70 років тому, в серпні-вересні 1944-го, відбулося Варшавське повстання проти німецьких нацистів. Повстання коштувало життя 20 тисяч бійців Армії Крайової (АК) і 200 тисяч цивільних мешканців. Близько півмільйона змушені були покинути місто, а саму столицю Польщі нацисти перетворили на руїни...

Радянські війська стояли по інший бік Вісли у Варшаві, але не допомогли повсталим. Через поразку повстання і велику кількість жертв у Польщі досі триває гостра дискусія щодо слушності рішення керівників повстання про необхідність його початку.

63 дні опору

Варшавське повстання — головна військова операція АК проти Третього рейху з метою звільнення Варшави і відновлення некомуністичної Польщі. Повстання збіглося з наближенням частин Червоної Армії до східних околиць міста і відступом німецьких військ. Але радянський наступ зупинився, що дозволило німцям знищити Варшаву під час придушення повстання. Повстання було найбільшою військовою операцією, здійсненою європейським рухом Опору під час Другої світової війни.

Повстання, що розпочалося 1 серпня 1944 року о 17.00 і тривало 63 дні, до 4 жовтня, було частиною операції «Буря» — плану захоплення влади перед радянським наступом. Метою повсталих було витіснення нацистів із міста і подальша боротьба проти німців. Побічним завданням було прагнення звільнити Варшаву до підходу радянських військ, — аби підкреслити незалежність польської держави, привести до влади підпільний уряд у Лондоні та не допустити насадження радянської влади.

На одного загиблого німця — 130 загиблих поляків...

У Лондоні діяв уряд Польщі у вигнанні. Як правонаступник довоєнного уряду, він визнавався США і Британією легітимним представником польського народу. Лондонському уряду підпорядковувалася АК, командуючим якої був генерал Тадеуш Коморовський на прізвисько Бур. СРСР розірвав з польським урядом у Лондоні дипломатичні відносини в квітні 1943-го, коли той зажадав розслідування розстрілів польських офіцерів у Катині.

31 липня передові сили Червоної Армії наблизились до варшавського району Прага, що на східному березі Вісли. Тоді керівництво АК віддало наказ про початок повстання. До операції приступило 23 тисячі вояків АК, з яких лише частина мала зброю. Протягом перших днів боїв повстанці захопили чимало стратегічно важливих об’єктів, і з часом їхня кількість зросла до 34-х тисяч. Однак їм не вдалося повністю витіснити нацистів із міста і оволодіти ключовими комунікаціями та мостами. 16-тисячний нацистський гарнізон був зміцнений, і 5 серпня нацисти перейшли до контратаки із танками, важкою артилерією та ударами авіацією. Допомогу німецькому гарнізону Варшави надали частини, які проходили містом транзитом, для перекидання на фронт. Атакуючі німецькі сили розділили Варшаву на «повстанські острови», між якими повстанці утримували зв’язок через переходи в підвалах і підземні комунікації.

Росіяни воювали на боці нацистів

Участь у придушенні повстання брали російські козаки-колабораціоністи. Козаки захопили близько 5 тисяч повстанців. За сумлінність нацисти нагородили багатьох з росіян орденом Залізного хреста. Повстанці змушені були покидати квартал за кварталом. У вересні в їхніх руках залишався лише центр міста.

Під час вуличних боїв було знищено 25% житлового фонду Варшави. Після капітуляції поляків німецькі війська цілеспрямовано, квартал за кварталом, зрівняли з землею ще 35% будівель міста. Усього за час від оборони 1939-го, повстання у варшавському гетто 1943-го, Варшавського повстання 1944-го аж до моменту вступу до Варшави Червоної армії, в січні 1945-го, понад 85% міста було зруйновано.

«Близько 16 тисяч повстанців загинули, 6 тисяч були поранені, 17 тисяч потрапили до нацистської неволі — більшість із них до Польщі так і не повернулися. Німці вбили близько 200 тисяч цивільних мешканців, ще 70 тисяч забрали до концтаборів. Іще 165 тисяч мешканців Варшави забрали на роботи до Третього рейху, ще 350 тисяч вимушені були втекти з Варшави, а саме місто зрівняли з землею. Німці втратили 1570 солдат загиблими і 8374 пораненими. У перерахунку на кожного загиблого німця припадає 130 поляків», — розповів 84-річний історик і ветеран Варшавського повстання Ян Чєхановський.

Варшавське повстання 1944 року не досягло військової та політичної мети, але стало для поляків символом мужності та рішучості в боротьбі за незалежність.

«1 серпня 1944-го понад 20 тисяч поляків, із яких заледве 3,5 тисячі мали якусь зброю, вдарили в добре озброєну армію, загартовану в битвах. Більшість повсталих — це були хлопчаки, яким не було й 20 років. Повстання було великою трагедією. Ставлення цивільного населення до нас змінювалося від приязного до майже ворожого. «Самі гинете, то ще й нам чоловіків забираєте», — сказала мені одна жінка, коли ми в вересні набирали охочих у повстанські лави», — згадує Чєхановський.

Кароль Мазур, історик Музею повстання (Варшава)

Командири АК розраховували, що повстання триватиме 3-4 дні, а потім польську столицю займе Червона армія. Таким чином поляки хотіли показати, що готові боротися за свою незалежність і тиснути на союзників, — аби вони погодилися на незалежну Польщу.

Під час повстання прем’єр польського еміграційного уряду Станіслав Миколайчик був у Москві та проводив переговори зі Сталіним про форму майбутньої Польщі. Повстання мало переконати радянського диктатора щодо поступок, але цього не сталося. Уже 22 липня Сталін створив сателітний уряд — Польський комітет народного визволення, складений із польських комуністів і радянських агентів. Цей уряд осів у Любліні. Сталін дав зрозуміти, що підтримує його. Старання Миколайчика не підтримали і західні союзники — Рузвельт і Черчиль. Тож сталося так, що повстанці мали битися сам на сам із нацистами. Два тоталітаризми, радянський і німецький, прирекли повстанців на знищення.

Протягом 70 років у Польщі точиться і буде точитися гостра дискусія: що було б, якби повстання не вибухнуло? Чи можна було уникнути тоді цих сотень тисяч жертв? Чи зробили б німці з польської столиці «Варшавську фортецю», виселивши мешканців і знищуючи тих, хто чинив би опір? Чи утекли б німці перед обличчям поразки, що насувалася? Ніколи цього не взнаємо...

У нашому музеї ми перш за все хочемо розповісти: повстання ясно показує, чим були тоталітарні системи. І не лише добре знана у Європі німецька тоталітарна машина, а й радянська, яка не вагалася всупереч воєнній логіці зупинити швидкий марш на Берлін і приректи сотні тисяч людей великого європейського міста на тотальне знищення... Під час повстання на малій території функціонувала польська держава — існували демократичні інститути, діяли партії, видавалася преса, працювало радіо. Це була справжня повстанча Річ Посполита з громадянським суспільством, яке лише зароджувалося.