«Корпоративний» прапор львівських кухарів був розшитий золотом і сріблом
Нереставровані мистецькі пам’ятки не так часто можна побачити у музеях. Музейники змушені шукати способи, як врятувати унікальні шедеври. Львівський музей історії релігії виставив у своїх залах п’ятнадцять нереставрованих експонатів. Ви також можете долучитися до їх порятунку, придбавши за 30 гривень настінний календар на 2014 р. з фотографіями цих пам’яток (автор проекту — Ігор Садовий).
Головний зберігач фондів Львівського музею історії релігії Світлана Тимків каже, серед представлених речей — «Требник», виданий у Львові у 1682 р., невелика дерев’яна різьблена композиція «Свята родина», вкрита позолотою, чаша (карбований метал) XVIII ст., інші старожитності. «Комерційної вартості цих речей ми не знаємо, але, безумовно, усі ці предмети є дорогоцінними, — каже пані Світлана. — Наприклад, дуже рідкісна дерев’яна скульптура «Христос скорботний» (така сама скульптура, але значно більша, вінчає купол Каплиці Боїмів. — Авт.). Стола (елемент літургійного одягу католицького і лютеранського клірика), на матеріали для відновлення якої потрібно близько 500 грн. Є речі, на які необхідно не більше 1000 грн.».
Пані Світлана каже, визначити точну вартість реставраційних робіт складно. Наприклад, музейні реставратори не так давно відновили Острозьку Біблію, витратили на її порятунок 2 тисячі доларів. Мусимо рятувати і ті пам’ятки, які не є мистецькими шедеврами, але є знаковими у своєму часі, яких залишилося мало. Нереставрованих експонатів у фондах музею — багато. Чимало унікальних пам’яток, зокрема розп’ять Ісуса Христа, без рук та пальців. «Ось ця пам’ятка «Розп’яття» (п. XX ст.) — унікальна, — каже Світлана Тимків. — Майстер зобразив цісаря із військом. Дуже багатослівна композиція, я б сказала, пророча. З іншого боку — череп. Ця робота потребує глибокого дослідження».
Я зазирнула у святая святих — реставраційну майстерню музею. З 2000-х років пам’ятки почали активно реставрувати (до цього часу їх переважно обліковували і складали у фондах). Дивує той факт, що держава виділяє на реставрацію копійки. А коли випадає нагода похизуватися мистецькими скарбами, у каталогах та поважних мистецьких виданнях розміщує нереставровані експонати (!).
Реставратор Максим Гончарук (спеціалізується на стародруках) каже: «Ми весь час працюємо з хімікатами, розчинниками, усі ці випари розходяться по кімнаті. Наприклад, запах аміаку настільки їдкий, що важко дихати. Нам потрібна витяжна шафа, але коштів на її придбання не маємо. Я працював над книжкою, зачищав її наждаком, мікропил літав по всій кімнаті».
Працюють реставратори з іконами та картинами. Зауважила на одному зі столів цікавий килим. Як виявилося, це розшитий золотом та сріблом (з коштовним камінням) шовковий прапор львівських кухарів (1895 р.). Чаклує над ним реставратор тканин Оксана Гірняк. Яке це треба мати терпіння, аби реставрувати цю річ ниточку за ниточкою! Для роботи потрібна очищена дистильована вода (вода з крана не підходить, бо має осад), інші матеріали.
Заввідділом реставраційної майстерні Марія Боньковська каже: «У нас на валах зберігаються полотна, які також потребують реставрації. Наразі вони чекають своєї черги. Коштів на реставрацію весь час бракує. Є унікальне полотно «Свята родина» (два на два метри), інші цінні пам’ятки. На кожний мистецький об’єкт заводимо паспорт, на кшталт картки на хворого, яку заводять лікарі. Проводимо глибокі наукові дослідження. Під час встановлення «діагнозу» (стану збереження пам’ятки, фарби тощо) права на помилку не маємо...».
