З «атомної війни» юнак повернувся посивілим
Справжнім пеклом для десятків тисяч солдатів Радянської армії стали випробування атомної зброї 1954 року у Тоцьких таборах Оренбурзької області. Серед тих, хто залишився живим після генеральських “ігор” з атомом, і житель села Острині Василь Доронюк.
Під час військової служби Василь Степанович опинився в особливому відділі однієї з частин Тоцького полігона, де мав забезпечувати секретність експерименту (щоб за межами табору ніхто не знав про випробування). Місцевих жителів попередньо переселили, а солдатів тренували перебувати у протигазах по вісім годин щодня. “Десь за три доби до початку бойового навчання, — пригадує ветеран, — у зону майбутнього атомного вибуху завезли кіз, корів, собак і навіть мавп”.
Маневри мали кодову назву “Сніжок”. Готував їх (проводив «репетиції») тодішній заступник міністра оборони СРСР Георгій Жуков. Але під час самого атомного випробування маршала не було.
На початку військової операції бомбардувальник Ту-4 скинув із висоти 8000 метрів атомну бомбу РДС-2, еквівалентну 38 кілотоннам (удвічі потужніша, аніж скинута американцями 1945 року на Хіросіму). О 9 годині 53 хвилини 14 вересня 1954 року стався повітряний вибух (за 350 метрів від землі). Через деякий час командування скерувало в забруднену зону 600 танків, 600 БТРів і 320 літаків.
Доронюк був навідником. “Ми рушили на бойових машинах, — згадує Василь Степанович. — Я побачив попереду сяйво атомного гриба, після якого навколо стало похмуро”. Екологічна обстановка зазнала нищівного удару, рівень радіації, за словами ветерана, вже на першому кілометрі сягав 120-130 рентгенів.
“У гумовому вбранні і протигазах довелося атакувати “ворога” упродовж п’яти годин”, — розповідає 80-річний остринець. Загальна кількість військовиків, які брали участь у наступі, становила 45 тисяч, ще 15 тисяч — “оборонялися”.
На зараженій території галичанинові довелося перебувати ще кілька місяців. Разом з іншими військовослужбовцями ліквідовував наслідки жахливого атомного експерименту. Як учасника бойових дій із підступним ворогом — атомом — чоловіка удостоєно подяки командування й медалі “За бойові заслуги”. Він служив під “прикриттям” рядового навідника танка, маючи звання старшого лейтенанта (за плечима було Калінінградське військове училище).
За станом здоров’я пана Доронюка довелося комісувати з радянської армії. Приїхав додому посивілий. “Мене не впізнала рідна мати», — з гіркотою згадує прикарпатець.
Унаслідок навчань тисячі його учасників отримали різні дози радіоактивного опромінення. Але змушені були дати розписку про нерозголошення військової таємниці. Тому правда про Тоцькі табори довго жила лише в їхній болючій солдатській пам’яті.
