«Це були інтелектуальні шедеври, а не просто позови та скарги»

Із 1 січня газ територією України до ЄС постачається уже за новим контрактом. І транзитом займається уже не «Укртрансгаз», який був підконтрольним «Нафтогазу», а Оператор газотранспортної системи. Щодо самого контракту на транзит з «Газпромом», фінальні переговори щодо якого тривали чотири доби, то все, що про нього відомо, — він підписаний. Сам текст угоди оприлюднювати не будуть. Мовляв, комерційна таємниця. Тож якщо у ньому заховані якісь пастки чи підводні камені — про них дізнаємось хіба уже постфактум.

«Із мого персонального досвіду це були перші переговори з „Газпромом“ та РФ, на яких українська сторо­на мала справді дуже сильну пози­цію. Рекордні запаси газу, завер­шений анбандлінг, підготовлена та протестована до довготривалої роботи в реверсі ГТС, вчасні санк­ції проти „Північного потоку-2“, но­вий стокгольмський арбітраж — це були козирі в нашій колоді, які ми наполегливо збирали останніми роками», — так прокоментував під­писання контракту голова прав­ління «Нафтогазу» Андрій Кобо­лєв.

Деякі експерти схиляються до думки, що, маючи такі козирі в ру­каві, можна було би виторгувати вигідніші умови транзиту. Серед найбільших програшів української сторони називають те, що ми по­годились відмовитись від май­бутніх позовів на 12,2 млрд дола­рів — в обмін на виплату Росією 2,9 млрд доларів за Стокгольмським арбітражем (гроші «Нафтогаз» отримав ще до підписання угод). Утім, «Газпром» і так мав спла­тити ці кошти, оскільки рішення суду набуло чинності. Президент Центру глобалістики «Страте­гія ХХІ» Михайло Гончар порів­няв переговори з «Газпромом» з обороною Донецького аеропор­ту. «Наприкінці оборони ворогу дали можливість підірвати аеро­порт разом із його захисниками. Так і „Нафтогаз“ — він не просто тримав оборону, він був у наступі. Удару йому завдали з тилу. П’ята колона з коридорів влади», — вва­жає аналітик.

Виконавчий директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко визнав, що відмова від позовів та скарг да­лася нелегко. «Мені було сум­но за ту роботу і знання, які я зі своєю командою у них вклали. З нашого боку це були інтелектуаль­ні шедеври, а не просто позови та скарги. Але я розумію, що наша відповідальність перед українця­ми вимагає від нас ухвалювати рі­шення в інтересах національної компанії, а не у власних інтересах. Інтереси країни — це продовження транзиту, це отримання грошей зараз, а не за рік і тим більше не за 3−7 років», — написав Вітренко. Крім того, він пояснив що ті 12,2 мільярда — це лише ймовірні по­зови, які можна було б подавати у випадку припинення «Газпромом» транзиту газу.

Серед перемог на цих пере­говорах Юрій Вітренко називає те, що вдалося захистити Україну від штрафу за положенням «бери або плати» в контракті 2009 року, який би перевищував… 80 млрд доларів. До речі, угода про тран­зит підписана на умовах «качай або плати». Тобто якщо «Газпром» зменшуватиме обсяги транспор­тованого газу нижче законтракто­ваних мінімумів, то платитиме «не­устойку».

Ще одна «перемога», про яку кажуть у «Нафтогазі», — «Газпром» фактично був змушений доплати­ти п’ять млрд дол. за за транзит. 2,1 мільярда доларів отримали у вигляді газу (через залік, який про­вів арбітраж), ще 2,9 мільярда до­ларів «Газпром» сплатив грошима. При цьому топ-менеджер визнає, що ці «перемоги» могли би бути більш значними. Якби не були про­валені план трансформації «На­фтогазу» та програма збільшення видобутку власного газу, а також не були зірвані планові графіки ан­бандлінгу (відокремлення опера­тора ГТС від «Нафтогазу») тощо.

«Останні п’ять з половиною ро­ків я постійно відчуваю ризик того, що якийсь некомпетентний або продажний можновладець свідо­мо або несвідомо зруйнує нашу юридичну позицію проти „Газпро­му“. Кілька разів цей ризик май­же реалізувався… Нам багато ре­чей вдалося зробити „всупереч, а не завдяки“. Часто вели „парти­занську“ боротьбу, оскільки на під­тримку „регулярних частин“ роз­раховувати не можна», — написав Юрій Вітренко.