Люди - дуже дивні потвори...

Тому я телефон ховав у кальсонах і взагалі на нього не реагував, бо на мені була відповідальність.

Всі мої контакти були підписані: "Номер не визначено"... Звісно, трохи плутався, особливо — коли Кличко дзвонив...

Бо Віталій Володимирович дзвонив і мовчав у трубку хвилин шість, а потім питав зненацька: "Ти хто взагалі?"

Я кажу: Я генерал-губернатор острова Борнео...

- А, каже... - То я ж якраз тобі й дзвоню!

Прийшли до Ради якось зовсім рано. Я і Марія Матіос. І Оксана Продан. Сидимо, нікого не займаєм. Балакаємо про кріпосне право і місію України.

Думаю, треба помацать Оксану за ногу, а Марію Василівну - не треба. Оксана була справа, а Марія - зліва. Головне — не переплутати....

Каже Марія: О! Диви: той під*р прийшов, треба піти збити з нього пару тисяч, бо мені треба на протези для хлопців...

Під*р акуратно мацав пані Марію за сідниці і ліз у гаманець...

- О, думаю! Спрацювало!

Тут мені кум щось пише.

Кажу: Маріє Василівно, пішов я в льох, бо кум пише.

Повертаюся, вона питає: "Що він писав?"

Я кажу: Маріє Василівно, вам точно про це треба знати?

Вона каже: Точно треба.

Я кажу: Мені незручно про це казать...

- Та вже кажи, каже, я давно живу в цьому світі.

Кажу, кум питав: "Як ти думаєш, Енгельгардт *бав Тараса Григоровича?"

- Всяке може бути, — каже Марія Василівна, трохи подумавши...

Так починався екзистенціалізм…

Джерело