Висока ціна мовного питання

Галина Ярема
- 14.01.2026, 14:45
- 1 143

Питання мови навчання в Україні знову опинилося у центрі уваги. Приводом стало викриття приватної школи у Києві, де, попри війну та чинне законодавство, навчальний процес фактично відбувався російською мовою. Саме після цього резонансного випадку народні депутати заговорили про необхідність на законодавчому рівні заборонити навчання російською мовою у приватних закладах освіти

Історія столичної школи швидко вийшла за межі професійних освітніх кіл. Соцмережі, журналістські розслідування, реакція батьків і громадських активістів показали: проблема не поодинока. Формально декларуючи дотримання українського законодавства, окремими приватним закладам вдається знаходити лазівки, зберігаючи російську мову як основну в навчальному процесі.

Рада зареєструвала законопроєкт про заборону російської мови у приватних школах після розслідування щодо російськомовної школи при монастирі у столиці. Народні депутати пропонують заборонити російську мову у приватних школах. І перша реакція в багатьох — не лише обурення, а й гірка іронія: а хіба це не мало бути зроблено ще на початку повномасштабної війни?

Ми живемо у реальності, де Україна майже чотири роки протистоїть агресору, який відкрито використовує «захист російськомовних» як виправдання для танків, ракет і окупації. І водночас у цій самій державі роками існували — і досі існують — приватні навчальні заклади, де навчання відбувається російською мовою. Формально начебто «за вибором батьків», а фактично — як спадок минулого, від якого багато хто не може відмовитися.

Питання мови в освіті — це не про утиски і не про «заборони заради заборон». Це питання безпеки, ідентичності та майбутнього. Школа — це не просто місце, де вчать математику і граматику. Це світ, де формується світогляд, де дитина вчиться називати речі своїми іменами, де вона вперше усвідомлює, хто вона і до якої спільноти належить.

Коли в країні йде війна, толерування російської мови, як мови навчання, виглядає не просто дивно. Це зрада! Особливо в приватних школах, які часто позиціонують себе як «елітарні» й «прогресивні». Прогресивність — це не про мову країни-агресора в класі, а про цінності, критичне мислення й повагу до держави, в якій ти працюєш і хліб якої ти їси.

Аргумент «це ж приватна школа» давно не витримує критики. Освіта — публічне благо, незалежно від форми власності закладу. Ініціатива депутатів виглядає, нарешті, правильною за суттю, але, на жаль, запізнілою за часом. Її варто було реалізувати не «коли вже дозріли», а тоді, коли стало очевидно: мова — це не нейтральний інструмент, а елемент впливу. Ще у 2022 році. А якщо чесно — значно раніше. Бо кожне відкладене рішення у мовному питанні має свою ціну. І ми занадто добре знаємо, якою високою вона може бути...