Між нами прірва болю: люди після війни важко приживаються серед цивільних, яким вдалося від неї проморозитись

На цю думку мене наштовхнув монолог одного з бійців, що раніше жив поруч зі мною в моєму селищі і з 2014 року, поки ми, як сайгаки тинялися по полях, він не цікавився війною, не допомагав ЗСУ, взагалі собі жив своє життя, а коли ми спілкувались він ніколи навіть не питав про війну, хоча майже постійно бачив мене у формі.

Прийшов 2022 рік, його призвали, він пішов, вистачило одного року поневірянь і пошуків забезпечення та коштів на ремонт машин і я читаю емоційний пост в його фейсбуці: «як це так! тим таким сяким цивільним може бути по барабану, що ми воюємо, а вони там по тилах пивко п'ють по кафешках?» Певний час він намагався зібрати кошти на ремонт і то виявилося не просто зробити. Але ж він тепер усвідомлює, що ризикує своїм життям і за тих людей теж, а їм чомусь все одно. Сюрприз.

Під час підготовки новоприбулих у військо в 2022 році я чула це від них з десяток разів, коли вони кидались шукати якісну снарягу, щось зібрати на тепловізори чи дрони, а воно ага-ага? Не так просто, як здавалось. Тепер виявляється, що твої сусіди і сослуживці офісні, з якими ти завжди по чарці пив, то бездушні ідіоти, яким чомусь однаково що ти за них землею харкаєш тепер. І завжди ж не змовчить ця вредна тьотка, завжди спитаю, а ти сам допомагав до армії, от по чесному? Признавались, що ні, або казали, що ще були малими.

Та й таке. Війна змінює. А суспільство завжди таке більшістю і ти в ньому такий. Отой незначний відсоток не таких не рахуємо, вам пощастило мати емпатію совість і честь та бути небайдужим в будь-яких ситуаціях, моя повага людям та обставинам, яким вдалося вас так виховати. На війні ви зламаєтесь значно пізніше, ніж інші, просто до відома. Бо вам завжди боліло. Ви вже звикші. А для (умовно) бусифікованих це буде шок.

Загалом, я краще буду поломаною в повному… здивуванні... спостерігати за світом, аніж схилилась би тепер бути його частиною. Тому люди після війни і приживаються потім важко серед цивільних, яким вдалося від неї проморозитись. Між нами прірва болю, втрат, крові побратимів, обморожених кінцівок в зимних окопах, мокрої важкої налипшої на тебе землі, якій ти вже тепер знаєш ЦІНУ і ти її не зможеш описати, бо не захочеш. Не захочеш взагалі будь з ким після цього пекла розмовляти.

І увесь той світ, що тепер тобі здається цирком ідіотів ти пошлеш до біса, розуміючи масштаби його невиправності, що тобі порубаному і безсилому вже не по плечу. Хіба дітей своїх тепер виховаєш інакше. А вони... може колись... хоч трохи тому світові гайки вкрутять.

Джерело