Як дружина пече штолен... моїми руками
Історія про жінку і штолен. Десь в грудні захтіла моя жінка спекти штолен. Купила родзинок і горіхів, залила їх ромом. Періодично ходила і то всьо підїдала… Перепрошую - проводила гастрономічні випробування, чи то всьо готове для пекарського процесу
А потім якогось вечора я мав роботу.
Шось там готуюсь, збираюсь…
Приходить жінка, і таким мило-спокусливо-загадковим голосом каже:
- Чуєш, а шо ти зараз робиш?
- Та збираюсь на виступ.
- А що якщо… (тут вона трошки примружується і її очі стають маленькими чорними цятками, як у бісенятка)... ти зараз поможеш замісити мені тісто на штолен?
- Що ти маєш на увазі? - запитую з осторогою.
- Я вже все наготувала, а ти просто візьмеш і замісиш? Як тобі таке?
Я дуже люблю штолен. Тим більше - домашній. І моє “просто замісиш” проти її “Я ВЖЕ ВСЕ ПРИГОТУВАЛА” було настільки мізерним, що я пішов на кухню та й просто замісив.
- Тісто має настоятися десь годинку і далі замішу в нього родзинки, цукати та горіхи і поставлю пектись - по-діловому повідомила жінка і пішла працювати.
За пів годинки вона появилась на кухонному обрії із ще хитрішим поглядом.
- Чуєш, а шо ти зараз робиш?
- Ну за хвилин п'ятнадцять хотів виходити.
- А що якщо… (тут вона знов трошки примружується і її очі стають маленькими чорними цятками, як у бісенятка)... ти зараз вмісиш родзинки, цукати та горіхи в тісто?
- Але ж тісто мало підходити годину?
- Але ж хто нам забороняє поекспериментувати і вмісити за пів годинки? Я ВЖЕ ВСЕ ПРИГОТУВАЛА, тобі треба просто… Ну і викласти на бляшку, щоб я вже руки не замазувала…
- Але я маю вийти за п'ятнадцять хвилин!
- То займе не більше п'яти. Максимум - десять.
В жінки цьогоріч вийшли смачнезні штолени.
Вміє, коли захоче.