Гидке відчуття дежавю

Пригадую свої відчуття, коли в 2019 році стали відомі результати президентських виборів в Україні. Спочатку розгубленість і нерозуміння, як таке може бути… Стан спустошення від розуміння повного безсилля щось змінити. Мене навіть нудило… Коли шок минув, нахлинула злість. Як так?!

Чому люди такі… безвідповідальні. Було відчуття трагізму, неминучої катастрофи для країни. Вибори 2019 року ніби помножили на нуль два Майдани, які рятували країну від російського сценарію розвитку, від авторитаризму та безнадії. Я розуміла, що після президентських, а згодом парламентських виборів, на яких феєрично перемогла партія Зеленського «Слуга народу» з купою проросійських, одіозних і відверто мерзотних персонажів, третій Майдан був неминучим. Бо так вже склалася новітня історія України: інфантильна більшість голосує за відвертих популістів з проросійським нашаруванням, а пасіонарна меншість на Майдані виправляє їх трагічну помилку. Але тоді вже була інша реальність: росія анексувала частину української території, і було зрозуміло, що будь-які заворушення всередині країни, будь-яке гостре внутрішнє протистояння, може стати провокацією великої війни. У патріотичної частини українців, по суті, були звʼязані руки. Тотальна некомпетенція влади — від Банкової до Верховної Ради, куди у переважній більшості зайшли випадкові, погано освічені, але зухвалі персонажі, — посилювало відчуття неминучої біди. Але десь в глибині душі я все ще сподівалась, що, може, минеться…

Не втрачала оптимізму навіть тоді, коли бачила, що влада заганяє країну у безвихідь… Не минулось. Реалізм, як завжди, переміг. Велика війна все поставила на свої місця. У тому числі і безнадійних оптимістів.

Зараз у мене схожі відчуття. Таке собі дежавю 2019 року. Знову спочатку шок і неприйняття. Розчарування в людях, які так безвідповідально розпоряджаються своїм правом голосу. Нерозуміння, як можна віддавати країну людині, яка не раз демонструвала свою неадекватність і безвідповідальність?! Трамп навіть не клоун, хоча часто поводився як блазень і дурень. Чого варта його витівка за кілька днів до голосування, коли він на багатотисячному мітингу імітував оральний секс з мікрофоном! Але його виборцям це сподобалось, і вони тішилися й кричали від захоплення. Наш президент «грав на роялі» хоча б не під час виборчої кампанії, а на сцені… Між Зеленським і Трампом є чимало спільного (зокрема, Трамп, як і Зеленський, сподівається домовитись з путіним), але в цьому випадку це не означає, що подібне тягнеться до подібного.

Команда Зеленського чомусь сподівається, що знайде з Трампом спільну мову і зможе закінчити війну. Ба більше! Знаю, що чимало політиків, близьких до Банкової, вболівали за Трампа. Можливо, морально вони вже готові до «перемирʼя на будь-яких умовах», по суті, до капітуляції, мовляв, не ми цього прагнемо, обставини так склалися…

Обставини справді жахливі. Трамп не раз казав, що швидко закінчить війну. Але жодного разу не наголосив, що Україна має виграти чи росія програти…

Тож, чого чекати людству від «другого пришестя» Трампа? Як мінімум, турбулентності. Бо більш нестабільного, непрогнозованого і неадекватного персонажа важко собі уявити!

А нам треба готуватися до нових викликів. Втім, нам «своє робить!»