Вони брешуть і маніпулюють, але при цьому досі намагаються перекинути провину
Перекинути провину на тих, хто мінськими угодами дав Україні найбільший тоді капітал — час
Люди, при чиєму керівництві втрачено майже 20% територій, які не готувались до вторгнення, які перед повномасштабною війною називали «популізмом» наші вимоги негайно виділити 50 млрд грн на потреби оборони і хотіли далі будувати дороги, ці люди досі мають совість щось вякати про мінські угоди? Совісті вони не мають і це доконаний факт. Але їхня дешева маніпуляція про «Мінськ» вже набридла.
У 2014 році армія була знищена і розкрадена Януковичем і посадовими особами з партії регіонів, чиїми помічниками або соратниками були Єрмак, Татаров і Шурма, а Зеленський виступав перед ними на приватних заходах. Тоді існувала негайна потреба зупинити наступ російської армії, якого путін не визнавав, і заманити агресора в пастку перемовин та зробити його стороною війни. Це дало можливість виграти неймовірно цінний час на відновлення ЗСУ і запровадити санкції проти росії, яка з моменту старту мінських домовленостей стала стороною війни. Це була абсолютна дипломатична перемога Порошенка, яку визнали і Ангела Меркель, і Франсуа Олланд, які брали в цьому безпосередню участь, і інші західні лідери.
Потім західні лідери попереджали Зеленського про неминуче вторгнення, а він натомість запропонував усім шашлики. Ця недбалість і небажання віддавати накази про підрив мостів в перші години наступу (Подоляк потім пояснював це «психологічною неготовністю) коштували тисяч життів.
Тепер про перемовини з ворогом і можливий референдум з приводу поступок спікери влади говорять, як про доконаний факт, хоча є рішення РНБО про заборону таких переговорів, яке сам же Зеленський і ініціював. Тобто вони змінюють свої власні рішення як хочуть, вони провалюють підготовку до прямої агресії, включно із двома роками зриву оборонного замовлення і ракетних програм (невикористані гроші наприкінці 2020 і 2021 перекидались у бюджеті з оборонки на велике будівництво), вони брешуть і маніпулюють, але при цьому досі намагаються перекинути провину на тих, хто мінськими угодами дав Україні найбільший тоді капітал — час. Час на відновлення і відбудову армії. Час, який нинішні керманичі повністю змарнували.
