Передплата 2024 «Добрий господар»

«Вийшла заміж за українця, а як почалася війна — мене перемкнуло і більше російською не говорила»

«А от ми так і нє смоглі пєрєстроіться»

Потяг Київ-Кишинів. Їду в дводенне відрядження. Практично скрізь в потязі російська мова.

Сусіди знизу — пара літніх людей, що прямують на відпочинок до Туреччини. Після кількох моїх питань пробують відповідати українською, але якось дуже сутужно.

У Вінниці на сусідню верхню полицю сідає дівчина, яка бачить, як моє обличчя трохи перекошується від фрази: «Ето Вінніца? Меня даже тут із магазіна виставілі за то, что я по украінські нє розговаріваю».

У цей момент я пригадую скільки зневаги в моїй родині отримували навіть в радянські часи родичі, що в тій же Вінниці віддавали своїх дітей до російської школи. Тому я розумію, про що говорить пані знизу. І все це явно написано на моєму обличчі.

Дівчина з розумінням мені підморгує, і я тішуся яка в неї прекрасна українська. Ми з нею, сповнені порозуміння, говоримо про маршрут і т.д.
На кордоні прикордонник запитує куди прямуємо, і дівчина каже: «В аеропорт, потім в Єреван, а звідти в росію».

І дає йому свій російський паспорт, мовляв, там батьки.

У моїх сусідів знизу культурний шок і питання, а як вона так змогла українську вивчити?

«Вийшла заміж за українця і приїхала в Франківськ в 2021, а як почалася війна, то мене перемкнуло і більше російською не говорила», відповідає вона. І в її говірці жоден звук не вказує, що її рідна мова — інша.

«А от ми так і нє смоглі пєрєстроіться», каже жінка і запитує в дівчини, чи не могла б вона як росіянка порадити їм, як переоформити за російськими законами квартиру в окупованому Бердянську на їхню дочку, що в росії проживає.

Я слухаю цю розмову крізь читання «Саду Гетсиманського» Івана Багряного, мого улюбленого автора епохи українського розстріляного відродження, і думаю, як же точно він описує те, що великі репресії і нелюдські знущання з українцями робили саме «маленькі українці», які просто зробили такий свій вибір…

Вибір насправді ми робимо щодня. І те, як діяти, і те, якою мовою говорити.

А ще думаю про те, наскільки ж значною є мова в структурі ідентичності…

Доїжджаю в Кишинів, тут російська скрізь, і таксист, який російською розповідає, що «со всємі надо дружить» і «євросоюзу ми нє нужни»…

Це прям до болю знайомі міркування, які видозмінилися у багатьох українців лише завдяки російським ракетам на наші голови…

… Щоб відірватися від імперії найперше маємо припинити говорити в себе вдома мовою цієї імперії. Бо саме це робить колонією.

Залежність завжди починається з імперської мови. Незалежність — з власної. Просто вкотре пересвідчуюся в цьому в ході таких от подорожніх спостережень…

Джерело

Схожі новини