Досить брехати собі і всім іншим

Корупція раптом стала головною темою українського суспільства. Заповнивши собою весь простір і створюючи інформаційні цунамі і емоційні гойдалки. Породжуючи демотивуючі тези на кшталт «Ми програємо цю війну через корупцію» і «Нам немає за що боротися, бо все одно корупція, і ніколи нічого доброго тут не буде».

Психологічна втома на тлі нереалізованих завищених очікувань від контрнаступу продовжує розхитувати психіку українського суспільства і стан кукухи іноді вже лякає. Породжуючи суспільну істерію замість спокійної системної роботи холодною головою, яка дуже потрібна під час війни.

Раніше чули: «Ми не будемо платити податки, поки Ахметов не сидить». Зараз чуємо: «Ми поїдемо з країни зараз, бо втрачаємо надію через корупцію».

Так от, досить брехати собі і всім іншим.

Ви не платили податки не через Ахмєтова чи Порошенка, а тому, що не хотіли платити. Тому, що приємніше не платити податки. Тому, що ніхто не любить платити податки.

Ви плануєте зараз втечу з України не через корупцію, яку раптом для себе відкрили. Ні. Ви просто втомилися. Ви чекали на коротку дистанцію, а потрапили на марафон. Ви втомились від війни. І хочете жити в світі, де є визначеність, де не літають над головою ракети і не можуть мобілізувати.

Це природні бажання. І природна втома. Але не треба брехати. І шукати загально прийняті пояснення своїх дій.

Втомитися — то нормально. Брехати — не коректно. Раптом помітити корупцію, яка завжди була, і почати істерику — не розумно. А через психологічний стан втоми саме істерика зараз домінує в українському інформаційному просторі. В українському суспільстві. І треба взяти себе в руки і зупинити це. Бо така істерика не наближає нашу перемогу, а скоріш допомагає росіянам.

Чи є корупція під час війни аморальною. Так, звісно. Але звідки очікування моральності від корупціонерів? Вони були такими до війни і чому б вони виправилися під час війни?

Чи фіксується зростання корупції останній рік? Так, рівень корупції зріс. І це природно під час війни. Так трапляється у будь-якій країні під час будь-якої війни. Бо менше прозорості. Менше контролю. Менше демократії. Більше держави. Війна — це як гумус для корупціонерів.
Чи треба розстрілювати корупціонерів? Це приємно, але це не допомагає. От у Китаї корупціонерів страчують. Але корупція у Китаї шалена. Бо немає демократії і суспільного контролю. Як і в Україні під час війни.

Чи означає це, що треба змиритися з корупцією? Ні, але треба шукати системні рішення для системної проблеми. А корупція в Україні є саме системною проблемою.

Чи означає це, що потрібно толерувати корупцію? Звісно, ні. Але чи допоможуть істерики? Ні, вони приведуть лише до показових простих рішень, які нічого не міняють у системній корупції. Військкоми заробляли? Тоді виженемо всіх військкомів. Задовільнимо таким чином запит на справедливість. Чи змінить це ситуацію з корупцією у військкоматах? Та, звісно, ні. Чи можуть військкомати стати чистими від корупції в дуже корумпованій державі, білою плямою на чорному тлі? Ні, так не буває.

Чи можемо ми розраховувати на те, що під час війни поборемо корупцію? Ні. І не тому, що під час війни «не на часі». А тому, що в короткий термін ви її взагалі не поборете. Боротьба з корупцією — це як і війна — марафон, а не стаєрська дистанція. І зміни в короткій перспективі неможливі. Особливо, коли немає політичної волі. Тим більше зараз умови воєнного стану заважають боротися з корупцією. Але поки триває війна це не зміниться.

Чи треба тиснути на владу, щоб зменшити корупцію? Так. Але треба тиснути розумно. Треба вимагати від влади не жертвоприношення. А системних рішень. Ці системні рішення давно прописані. І в меморандумі з МВФ. І в наших умовах євроінтеграції. Це системні кроки з встановлення в Україні верховенства права. І про побудову антикорупційних органів та їх незалежну діяльність. Це про системну податкову реформу. І про реформу силових органів. Це про політичну відповідальність на виборах, які будуть вже після війни для тих, хто толерував корупцію.

Скучно? Не швидко? Без спец ефектів? Так. Але тільки таке працює. І точно не працюють істерики. Які дуже тішать росіян.

Джерело