Не варто забувати: ми є на своїй землі завдяки людям зі зброєю в руках
Дивує. Дивує, що вчорашнє рішення повернути 30 тис. військовим викликало дискусії
Я ще можу погодитися з дискусійністю скорочень зарплат міністрам до 67 тис., але преміями дотягнуть. Та мене відверто дивує і шокує дискусійність тези про те, що премія 30 тисяч — це занадто…
Ті, хто пише, що це «глибокі тиловики», точно не знають, що таке армія. Адже підрозділ після місяця-двох на передку відходить на відновлення, і вже в цей час військовослужбовець має 20 тис. грн. Те ж саме стосується медиків, логістів, інструкторів.
Роблю висновок, що війна вже «далеко». Бо рік тому, коли Київ був під загрозою оточення, ці питання точно не поставали.
Але вона — війна — нікуди не ділася. Вона і далі загрожує самому існуванню української держави. І тому утримання війська — це екзистенційна річ.
«Тримачам економічного фронту», які по міжнародних конференціях за кордоном пишуть стратегії відбудови України, хочеться нагадати: Україну треба ще втримати. І відвоювати.
Це робиться не лише грішми і зброєю. Це робиться людськими життями. На жаль.
І якщо хтось не ризикує своїм життям, то точно має розуміти пріоритет тих, хто своїми життями ризикує і свої життя кладе заради України.
Життя безцінне. І тут є друга проблема, яка дуже інфантильно дискутується на диванах фейсбуку. Мовляв, не можна дозволяти демобілізацію за 18 місяців служби, бо «воюють добровольці», «вони самі пішли», «в військкоматах черги» і «воювати мають ті, хто вміє».
У мене для вас є погані новини: в багатьох батальйонах тих, хто «вміє воювати з 14 року або пішов в лютому 22», лишилося по 16−20%. Вдумайтеся про кількість втрат. Про кількість поранених.
А відмовою в демобілізації ми просто кажемо цим людям — у вас з армії два шляхи — на той світ або в інвалідність. Іншого не дано, бо «ви самі пішли і вмієте».
Вам не здається, що це цинічний підхід до людей, які добровільно пішли захищати Україну в найважчий час? Чи їх обов’язок означає приреченість?
Тому тим, хто пише про «завеликі 30 тисяч військовим» і «замалі 67 тисяч для чиновників», варто було б задуматися, може, варто відчути на собі — що таке холодні окопи і смертельна небезпека весь час…
Я знаю, що багатьом цей пост не сподобається. Бо людина міряє на себе. Але ми точно зарано почали дозволяти собі зневагу до військових. Навіть тих, хто сьогодні в тилу, але завтра цілком реально буде на передку.
Війна не закінчилася. Противник сильний. Не варто забувати: ми є на своїй землі завдяки людям зі зброєю в руках.
