«Будинок зі скалок» — взагалі не про політику. І не про Україну, хоча і знятий в Україні
Фільм Україну і не репрезентував. Він потрапив на Оскар, як переможець кінофестивалю у Швеції, придбаний американською компанією для дистрибуції
Вчора ходив у кіно. Пішов на «Будинок зі скалок», який було номіновано на «Оскар». У зйомках цього фільму окрім Швеції, Фінляндії, Данії брала участь і Україна. Дивився у практично порожньому великому залі, де було ще 5 осіб. Це зрозуміло. Фільм не ігровий, а документальний, на складну тему без жодної розкрутки, хіба що у соцмережах.
Робота дуже цікава. Автори непомітно і майстерно переживають емоційні моменти життя мешканців дитячого притулку у Лисичанську. Дітки алкоголіків, їхня доля, надії, стосунки показані з любов’ю і співчуттям, як і фактично героїчна турбота про цих дітей виховниць притулку.
Фільм не про війну. Знімали його до повномасштабного вторгнення і лише раз у розмові згадають війну у фільмі.
Чи про Україну цей фільм? Так. Але українською тут звучить лише одного разу Щедрик, кадри де водять «Козу» на свято і розмова з хлопчиком з притулку поліцейського, який зловив його на крадіжці.
Дітки російськомовні, танцюють під російськомовну попсу, навіть назви магазинів на будинках написані російською. Так, це частина нашого життя до війни. Ця частина не характеризує Україну і українців, але закривати очі на існування такої України не можна.
У мене було відчуття, що талановита команда (а робота дуже талановита) могла зняти такий фільм серед ромів Словаччини, у фавелах латиноамериканських країн чи небезпечних кварталах будь-якого великого міста США. Або в Росії. В Росії таке кіно можна знімати будь-де, у кожному місті. Буде ще емоційніше.
І якщо фільм «Навальний» — це політичний антипутінський маніфест (хоча ми й знаємо ціну «хорошим росіянам»), то «Будинок зі скалок» — взагалі не про політику. І не про Україну, хоча і знятий в Україні.
Фільм Україну і не репрезентував. Він потрапив на Оскар, як переможець кінофестивалю у Швеції, придбаний американською компанією для дистрибуції. Вибір у номінанти проводять документалісти, а за переможця голосують усі члени академії у США. Їх понад 8000 ! І переконати підтримати той чи інший фільм — складно.
Якби CNN зняли фільм не про Навального, а про Бучу, наприклад, такий шанс був би.
Пам’ятаєте, співавтор фільму — переможця Христо Грозєв обіцяв фільм про вагнерівців? Здається мені, що він готував його з режисером «Навального», а згодом вирішили змінити тему. Того ж Грозєва можна було переконати знімати фільм про MH-17, яке він розслідував і ця тема теж могла б взяти Оскара. Але наша влада працює лише із тими авторами, які в неї закохані, як Шон Пенн, наприклад. Він зробив цікавий фільм, Україні такий фільм допоможе, але Оскара не візьме.
Україна може висунути фільм лише у номінації кращих іноземних фільмів. І якось так сталося, що ніколи у цій номінації ми не мали серйозних успіхів. Якби ми справді опікувалися перемогою України чи фільму про Україну, на це мала б працювати держава. А держава кіно знімати і фактично підтримувати припинила.
Так що нарікати за результати «Оскара» потрібно лише на себе. Хоча, як я писав раніше фільм «Будинок зі скалок» — хороше і талановите кіно. Його потрапляння у список з 5 найкращих документалок — великий успіх. Зараз Україна мала б підтримати цю талановиту команду і запропонувати їм робити наступний фільм, який переконає світ разом з нами боротися за Перемогу.
