Єдине, що мені бракувало — селфі-відео президента зі щирим: «Вибачте, я вас підвів»

Я не повинен цього говорити.

Більше того, мені краще цього не казати.

Але я мушу, бо інакше Yurii Karakay мене би не зрозумів.

Ми перетворили перший рік великомасштабної війни 9-річних боїв столітніх змагань у своєрідний святковий рубіж.

Ок, можливо, це справді необхідно для людей, щоб зняти напругу.

Можливо, хтось засумував за урочистими заходами, таке теж буває.

А що, якщо війна не завершиться у 2023?

Якщо до перемоги ще 5−10 років?

Я з захватом вбив день життя, переглядаючи святкування Києва.

Все доречно: і Софіївська площа, і пресконференція, і захопливо-щемливий тревел-блог Комарова понівеченою Україною, і підсумковий виступ президента, і телемарафон, що заповнював паузи не гірше реклами.

Єдине, що мені бракувало — селфі-відео президента зі щирим: «Вибачте, я вас підвів. Я послухав своїх радників, і вони мене надурили. Замість шашликів треба було копати окопи і мінувати кордони, як казали Кулебі і Єрмаку у Вашингтоні у 2021. Замість асфальту і міст-курортів треба було інвестувати в армію: ракети, БПЛА, з/п, роздавати зброю теробороні і вчити/вчити/вчити. Суто оборона, жодних провокацій. Замість мантри Арєстовіча: 2−3 тижні, і всьо будєт харашо, я мав сказати: їдьте негайно з Київської області Одеською трасою на Вінницю і Львів — всі готелі Буковелю чекають на вас, безкоштовне проживання і харчування, я домовився. Не їдьте Житомирською трасою, там смерть! А ми з ЗСУ залишаємося в Києві і приймемо бій!

Ми переможемо, і я приведу Україну в НАТО і ЄС. Що мали зробити давно, але зроблю саме я. Ціною величезних жертв, але зроблю. Зроблю і піду, не буду йти на другий термін, як і обіцяв під час обрання президентом.

Мої друзі, які підвели мене і підвели усіх нас кривавими порадами, звільнені з посад.

Дякую Вам!

Більше не підведу!".

Навколо такого президента об‘єдналися би всі «боти». Тим більше, порохоботам простіше, бо вони воюють з першого дня, а не критикують з диванів ламаною українською, що хтось воює не так.

Мої діти, коротко дивлячись зі мною поруч пресконференцію, сказали просту річ: «Нам дуже шкода дітей, які загинули».

Президент повинен плакати не за своєю родиною, з нею все буде гаразд під опікою чисельної охорони і бункерів, а за кожною дитиною і загиблим українцем. Тоді ці сльози щирі, особливо, якщо завдяки його мудрості і завбачливості вони всі живі.

У мене ж особисто єдине запитання: скільки полонених українців віддадуть росіяни за Єрмака?

Джерело