Стріляють не тільки на фронті. Стріляють рейдери у тилу

Скажімо, про те, як ми організовуємо своє життя тут, за тисячу кілометрів від передової, де захисники України, вибиваючи з рідної землі ворога, тішать себе думкою, що за їхньою надійною спиною співвітчизники розбудовують міцний тил. Тобто частіше, ніж раніше, живуть по закону і по совісті, роблять більше добрих справ, допомагають ближнім. А значить, роблять державу міцнішою.

Прикладів такого високовідповідального, громадянського буття не злічити. Вони на кожному кроці. На великі і маленькі цивільні подвиги, самі не помічаючи того, ідуть чоловіки і жінки, дорослі, дуже літні люди і діти. Від їхніх благородних вчинків у розпал війни стискає горло, навертаються сльози.

Але…

Є серед нас і такі, кого неймовірно складний поєдинок з ворогом нічому не вчить. Дехто, як і раніше, працює не головою і руками — ліктями. Ось як у цьому випадку.

Невеличка територіальна громада на Тернопільщині. Довірливі селяни три роки тому здали свої паї аграрієві, який обіцяв їм з високих урожаїв вділити непогану частку або ж пристойні гроші. І для розвитку громади обіцяв підсобити податками. Час ішов. Щось там у того фермера не склалося — і він продав свою фірму іншому сільгоспвиробнику. Заодно переоформили із селянами угоди на оренду їхньої землі. Та ба!

Попередній ґазда і далі збирає урожай з тих полів. А нинішній натомість відмовляється платити людям орендну плату. Через конфлікт ні копійки від орендарів не отримав сільський бюджет…

Дійшло до того, що «пани-господарі» почали з’ясовувати стосунки між собою на підвищених тонах — з допомогою «хлопців спортивної статури», яких у нас називають «тітушками». Одні заважали іншим збирати, вивозити зерно — і воно лежало на купах просто неба.

А потім у хід пішли… рушниці. Стріляли по колесах, сліди від куль були і на капотах. Селяни, почувши постріли, не на жарт перелякалися — невже війна підступила і до їхнього села?

Вгомонити безвідповідальних фермерів приїхало три екіпажі поліції. Хлопці у погонах у цей неспокійний для країни час мали би чергувати на відповідальних ділянках, охороняти важливі об’єкти. А вони, покинувши все, змушені були мчати на виклик про розбірки між горе-хліборобами.
А може, кажуть місцеві жителі, варто було би позбавити тих недолугих орендарів броні, яка звільняє їх від військової служби? І назавжди заборонити їм мати справу із землею.

З високих кабінетів не раз звучало запевнення, що рейдерству у нашій країні покладено край. Цьому, мовляв, мають сприяти нові державні органи і ухвалені закони, інструкції, відпрацьована судова практика. Але ж ні! Комусь і далі кортить пограти м’язами. Сподіваються на чиєсь високе покровительство. І на те, що беззаконня зійде їм з рук.

Не зійде! Запитайте про це хлопців, які звільняють родючі українські чорноземи від чужоземної наволочі. Прийдуть з фронту — запитають, як ми тут з вами живемо. Не для того вони сьогодні проливають кров, щоб на цій землі промишляла доморощена банда…