Наша спільна біда полягає в двох «Г»

...Війна в Україні розпочалася в 14-му році під різними назвами – АТО, ООС - і тривала до 24-го лютого 2022 року, коли розпочався… геноцид.

Війна, від якої втомлювались, яку не помічали, від якої оберігали дітей, а також – вуха і очі. Під час якої відбувалися фестивалі, ярмарки, концерти, "брек-денси" на Хрещатику, літні поїздки на іноземні курорти…

Будувались кар‘єри, нові квартали, купувалися меблі, робилися дизайнерські євроремонти, розбудовувались нові сквери, стадіони, велосипедні доріжки…

Писалися книжки, картини, музика…

Знімалися фільми…

А війна тривала. Далеко.

Настільки далеко, що дозволило «розважитись» виборами, розслабитись байками, пореготати над комедіями, повірити в казки про те, що добрі дяді «пєрєстанут стрєлять»…

Відвести війська…

Заморожувати виробництво зброї…

Будувати «шатли» до Криму…

А війна тривала. Далеко.

Настільки далеко, що справою честі стало судити і «садити» конкурентів, зливати спецоперації, брехати, розповсюджувати «іспанський сором», культивувати ефект Дайнінга-Крюгера, призвичаювати населення до когнітивного дисонансу і… байдужості.

Втоми. Сарказму.

Якби так тривало і далі – розпочалося б зомбування молоді, народженої під гаслом «какаяразница»…

Але війна продовжилась геноцидом…

Запланованим. Культивованим безпідставною тваринною ненавистю до України протягом 20 (і більше!) років.

Хто ще дивується – «за що?!!» — пора зняти рожеві окуляри. І зрозуміти, що відповідь на питання криється у глибині нашої, не спотвореної, історії.

А нелюдська жорстокість ворога, здебільшого, молодого, стосовно цивільних, зокрема дітей і жінок - була озвучена за пару тижнів до війни самим очільником орди на зрозумілому «уркаганському сленгу» (якщо ви це пам‘ятаєте) – «нравицца-не нравицца…». Цю фразу довго обговорювали на ток-шоу – «як так можна, що це за фраза така, що вона означає і т. ін.»…

Проте лише одна людина (здається, Портніков) озвучила наміри, досить чіткий посил і, власне, ледь не прямий наказ. Мовою підворіття — це означало саме те, що робили ординці в наших окупованих містах.

Маємо справу з геноцидом. І не дай Боже, «подобріти» і розслабитись після Перемоги.

Адже ми схильні до прощення і толерантності. На жаль…

(І допишу ще й таке: наша спільна біда полягає в двох «Г»: граблі і гниди. «Граблі» - з цим зрозуміло, і дай Боже, хоч зараз обійти їх чи вкопати в землю донизу зубцями…

А з внутрішніми «гнидами» різного ґатунку, штибу і рангу - варто боротися. Мабуть, довго, якщо не подорослішаємо…

П. С. Наступні думки, якщо буде час, напишу про «телемарафон». Вже дістали…

Джерело