Передплатити Підтримати

А не треба каркати!

Невеселі враження після "футболу року" у Львові

Я — не забобонний. Але є моменти, коли хочеться повірити у злу долю, у фатум. Щось таке мене відвідало і в ніч із 12 на 13 жовтня…

Цієї пори у Львові був великий футбол. Національна збірна, виборюючи путівку на чемпіонат світу, протистояла команді Боснії і Герцеговини, яка була одержима такою ж амбіційною метою. І тому здаватися на милість українцям не збиралася. Готувалася зробити їм підніжку…

Читайте також: А боснійців ми не переграли…

Тривожні передчуття пройняли мене ще за кілька днів і навіть годин до матчу. В українській пресі одна за одною виходили оптимістичні публікації, суть яких зводилася до наступного: після перемоги над фіннами хлопці Петракова вже майже вирішили своє турнірне завдання. А у Львові, мовляв, виграти від балканців допоможуть фартові трибуни. Про це говорила не тільки емоційна журналістська братія, а й знані спортивні фахівці. І навіть окремі наші гравці — мовляв, добре вивчили суперника.

Можливо, це дещо і заколисало футболістів. Їм здавалося, що удача у Львові від них не відвернеться. Деякі з них вийшли на поле з думкою, що три очки вже лежать в їхній кишені.

Приспали нашу пильність і прогнози букмекерів, які однозначно робили ставку на Ярмоленка і Ко.

Як на мене, «розхолоджувальним» був і передматчевий похід представників нашої команди на підприємство-спонсор.

Поза сумнівом, погану службу «синьо-жовтим» зіслужило також невчасне, таке недоречне повідомлення у ЗМІ про те, що з наступного літа головну команду країни може очолити… Сергій Ребров. Він начебто сам заявив про такий намір. Уявляєте, який настрій після прочитання цієї новини був у Петракова? То чи дуже він переймався вівторковим футболом, якщо дізнався, що навіть у разі свого нового тренерського тріумфу (першим була перемога на молодіжному чемпіонаті світу) його все одно «бортануть»?

Я знаю багатьох відомих футболістів і їхні фобії. У кожного з них є ритуали, прикмети, звички, неписані правила й індивідуальні традиції. Вони дотримуються цього, щоб не наврочити, щоб не відлякати фортуну. Серед цих табу: відмова від інтерв'ю і передматчевих прогнозів, від зверхньої оцінки суперника, самовихваляння, особистої нескромності.

Дехто перед відповідальним матчем не голиться, взуває ті ж самі бутси, що і у попередньому переможному поєдинку. Стає з тієї ж ноги, в одному і тому ж порядку затягує шнурівки на бутсах. Змовляє молитву. Хоче побути на самоті. Бере зі собою якийсь щасливий амулет. Не читає газет і не заглядає в Інтернет. Відмовляється від-піар-акцій. Так би мовити, входить у футбольний транс. Дрібниць нема. Все робиться задля одного: щоб цілковито зосередитися, сконцентруватися на грі.

У вівторок саме цього бракувало хлопцям у синьо-жовтій формі…