Передплатити Підтримати

«Порушує стандарти спільноти»? Фейсбук пропонує забути нашу історію

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле...

Це фото, яке вперше побачив десь двадцять років тому, стало для мене символом трагедії українців влітку 1941 року.

Молода красива українка у вишиванці, на обличчі — шок від побаченого в тюрмах Львова.

Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл. А ще — німці, нові впевнені у собі хазяї міста, з якого лиш втекли попередні — совєти.

Десь за кадром — тисячі вбитих в"язнів та євреї, яких зігнали прибирати трупи.

Завдання символу є узагальнювати, і це фото чудово надається до того, щоб в цілому відобразити трагедію багатьох міст Галичини та Волині після відступу Червоної армії.

Але сьогодні це фото набуло іншого значення. Воно наповнилося конкретикою. Завдяки допису Усті Стефанчук та коментарю Лесі Рудавської-Коленської дізнався, що молода українка на світлині — Марія Лис, їй 20 років, у Львові з 1935 року.

Тут вона навчалася на бухгалтера, до приходу більшовиків у 1939. За совєтів навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів"яни, вранці 30 червня 1941.

Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в’язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти. Не знаю, чи знайшла вона того, кого шукала, але певен, її життя після поділилося на до побаченого та після. Картини жахливої масакри назавжди зафіксувалися в свідомості.

А ще це фото нині стало символом тривоги за сьогодення. Його публікація з інформацією про масові вбивства енкавидистами влітку 1941-го стала приводом для видалення профілю Усті Стефанчук (новий створений кілька годин тому аккаунт Ustyna Stefanchuk) — львів’янки, нині канадійки, дослідниці, дописи якої завше цікаві і дотепні.

Читайте також: Фейсбук заблокував акаунт дослідниці через пост про безчинства НКВС у Львові

Фейсбук пропонує забути нашу історію тому, що вона, на його думку, «порушує стандарти спільноти»? Тому, що вона надто складна і трагічна?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять.

Джерело