Фейсбук заблокував акаунт дослідниці через пост про безчинства НКВС у Львові

3 липня дослідниця та колекціонерка зі Львова, яка нині мешкає в Канаді, Устина Стефанчук, написала пост до річниці масових катувань у львівських тюрмах у червні-липні 1941 року.

Написала це через призму історії своєї бабці.

Через цей допис Facebook видалив її акаунт без можливості поновлення, а разом з ним — і всі дані за багато років.

Про це Устина Стефанчук розповіла «Еспресо.Захід».

«Ілюстрацією до посту було фото дівчини у строї у відкритій після втечі НКВС тюрмі. Це відома знимка. У коментарях навіть зголосилася пані, чия мама — саме та дівчина у вишитому, — розповідає Устина Стефанчук.

— Пост поширювали все більше й більше, аж тут мені прийшло повідомлення від друга з питанням, чи я його заблокувала, бо він не бачить моєї сторінки і допису. Я «офігіла» трохи, полізла дивитися, що там діється. Спершу FB надіслав мені стандартний текст, про 30-денний бан щодо цього посту, який порушує, виявляється, стандарти спільноти. Там вискочило вікно «оскаржити», я натиснула. І паралельно мені вискочила інша інформація, що вони прийняли моє оскарження (яке я навіть не встигла написати) і після розгляду його (за 3 секунди, швидкі вони!) ставлять до мого відома, що мій акаунт заблоковано без права поновлення".

Лист про те, що сторінку заблоковано остаточно, дослідниця отримала й на електронну пошту. За схожі пости про історію України блогерку вже блокували раніше, щоправда, останні два рази зняли блокування відразу, як тільки вона їм написала, і навіть вибачилися. Тепер же акаунт заблокували без права на оскарження і без можливості повернути контент, який є її інтелектуальною власністю.

«Гігабайти інформації, всі фотоархіви, а серед них дуже цінні фото покинутих церков Канади, всі мої нотатки, всі контакти… Бо месенджер, звісно, також видалили. З усіма листуваннями з людьми, інформацією, яка для мене важлива. І все через те, що комусь коле очі українська історія. Розказана, в тому числі, через призму моєї бабці, — каже Устина Стефанчук.

— Смішно, що якийсь час тому в Університеті Альберти в Едмонтоні був такий собі професор, який ширив у FB реальний гейт і людиноненависницькі тексти щодо України й українців… Писав ниці і брехливі речі про Голодомор, зокрема з позиції західного сталінізму (так, такий існує, і активно просувається). І коли сотні українців у Канаді й по всьому світу скаржилися, то в тому випадку просто завалили пости, акаунт не закрили. Отакі-от вибіркові та подвійні стандарти спільноти. Мені страшно боляче і сумно. Найбільше — від того, що жодного впливу на це немає, що українці знову повсюдно цензуровані і безправні".

Народний депутат, ексголова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович уточнив: завдяки допису Усті Стефанчук і коментарю Лесі Рудавської Коленської вдалося дізнатися, що молода українка на світлині — Марія Лис. На світлині їй 20 років, у Львові з 1935 року. Тут вона навчалася на бухгалтера, до приходу більшовиків 1939-го. За «совєтів» навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів'яни, вранці 30 червня 1941 року. Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в’язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти.

Устина Стефанчук — дослідниця родом зі Львова. Нині мешкає в Канаді, досліджує побут першої хвилі української еміграції у Канаді, а також відшуковує покинуті українські церкви.

Читайте також: Червоний терор: урок історії, який не можна забувати