Передплатити Підтримати

Зеленський вийшов із совка. Але совок із нього не вийшов

Шкода, що Володимира Зеленського у дитинстві не навчили однієї простої мудрості: "Мовчи, подумають, що ти розумний"

Та, схоже, батько вчив юного Володю інших «мудростей»: втовкмачував йому, як добре жилося за СРСР. Володя виріс, але ментально залишився там, у радянському минулому, де, як наголошує, народився.

«Я сам народився у Радянському Союзі. І хочу вам сказати — там були плюси, були мінуси», — сказав Володимир Зеленський під час візиту до Польщі, присвяченого 230-й річниці Конституції Республіки. В урочистостях також взяли участь президенти Литви, Латвії, Естонії — держав, терени яких разом з Україною входили до складу Речі Посполитої — федеральної держави Польського королівства і Великого князівства Литовського (з 1569 до 1795 року). І лідерам цих країн, які чи не найбільше постраждали від Радянського Союзу та згадують період перебування в цій «імперії зла» як страшний сон, Зеленський вирішив ненав'язливо нагадати, що в СРСР були і плюси…

Коли він учергове говорить ось такі дурниці, згадую його фразу: «А якби на моєму місці був якийсь дурачок…». А тепер спробуємо зрозуміти, чому президент України на 30-му році незалежності видає такі «перли»? І чи є шанс вичавити і з його голови, і з голови багатьох українців (його виборців) цей безнадійний совок?

Причин такої дрімучості є кілька: це і атмосфера, в якій ріс Зеленський (вочевидь, Голодомор та репресії його родину не зачепили, тому генетична пам'ять відсутня), і, звичайно, катастрофічний (особливо, для людини на такій посаді) брак знань. Так виглядає, що його знання з історії України обмежуються програмою криворізької середньої школи пізнього радянського періоду. І ці совкові стереотипи міцно засіли у його голові. Як кажуть, «він вийшов з совка, але совок з нього не вийшов».

Зеленський не спроможний зрозуміти, що радянські постулати про «самое вкусное мороженое», «колбасу по 2.20» тощо — це технологія великого обману та, як наслідок, самообману, цинічна підміна понять. Пропагандою дешевої ковбаси і фальшивими піснями на кшталт «я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек» так «промили мізки» багатьох радянських людей, що вони досі не здатні усвідомити усього жаху радянської тоталітарної системи. Чомусь ті, хто любить згадувати «самое вкусное мороженое» та шукати інші плюси в СРСР, при цьому не згадують про суцільний дефіцит, у тому числі й товарів першої необхідності, про шалені черги за всім, що «викинуть». Пригадую, як моя бабця мусила вставати о п'ятій ранку, щоб зайняти чергу за маслом…

Але навіть не тотальний дефіцит і принизливі черги є найогіднішими у Радянському Союзі. Репресії, концтабори ГУЛАГу, Голодомор, Чорнобиль, відсутність свободи слова, совісті, зрештою, людської гідності — це найстрашніша правда про систему, яку намагалися заретушувати казками про «щасливе дитинство» та «світле майбутнє».

Заява Зеленського про плюси і мінуси СРСР — це лайтовий, проміжковий варіант заяви Путіна про розвал Союзу як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття. Тому у путінській Росії дуже вітають будь-які згадки про «плюси» СРСР. Така риторика — це, по суті, просування російських наративів.

Україна прагне у ЄС і НАТО. Про НАТО на тлі загострення на Донбасі з переляку заговорив і Зеленський. Щоправда, я не дуже вірю у чудесне переродження від «ебонітових паличок» до прихильника НАТО. Цей розворот на 180 градусів може бути продиктований лише бажанням зберегти владу, бо Зеленський розуміє: якщо буде війна з Росією, то йому, як президенту, гаплик…

Але з такою зашкарублою ментальністю нас ніхто в ЄС і НАТО не прийме, бо ми їх просто розвалимо зсередини. Щоб бути рівноправним членом Європейського Союзу, треба насамперед відчувати себе європейцями, а не совком, сповідувати і, головне, — дотримуватися європейських цивілізаційних цінностей.

Чому Україна так пробуксовує? Чому інші пострадянські країни, ті ж самі країни Балтії, давно в Євросоюзі і живуть як люди? Бо на зорі незалежності Україна зробила кілька стратегічних помилок: не провела справжньої люстрації, щоб не дозволити посткомуністам та людям з совковою ментальністю далі керувати країною, і допустила олігархізацію держави.

Лише після Революції Гідності, на 25-му році незалежності, розпочали декомунізацію! Звичайно, краще пізно, ніж ніколи, але пізно також погано… І після декомунізації треба було негайно проводити і дерусифікацію України. Ба більше, після перемоги Зеленського почався відкат. А все тому, що через відсутність справжньої люстрації у владу знову пролізли відкриті й приховані агенти Росії та адепти совка, які тягнуть нас у колоніальне минуле.

Вихід один: маємо бути більш рішучими і наполегливими у проукраїнській політиці, впроваджуючи при цьому європейські правила гри та стандарти. Якщо цього не робить влада, цим має займатися громадянське суспільство, кожен з нас. А Зеленському треба порадити лише одне — вчити історію. Ще не пізно. При цьому читати тих істориків, яких він наразі не знає і не сприймає.