Передплатити Підтримати

Право на сон

Перефразовуючи Мефістофеля, можу сказати, що я – частка тієї сили, що вічно прагне прокинутися зранку і вічно не може заснути вночі

Не знаю, чи можна це називати вродженою схильністю, генетикою, біоритмами, вихованою звичкою чи просто самообманом, але нічого не можу вдіяти: мій найкращий, найактивніший період починається приблизно тоді, коли треба лягати спати.

Щойно сонце починає готуватися до заходу, як у мене раптом народжуються сотні ідей, думок, голова стає свіжою, а тіло наповнюється енергією і непереборним бажанням щось робити. Тому всі свої важливі справи, зокрема й писання, я відкладаю на другу половину дня, на вечір і ніч.

Уночі, коли всі поснули і ніхто не заважає, я нарешті можу повністю сконцентруватися й самовіддано, а головне з легкістю працювати. На цьому можна було б і завершити, якби не одне але: суспільство й життя влаштоване таким чином, щоб цю мою легкість забрати, схильність вгамувати, а біоритми — зламати.

Бо ж усе навколо налаштовано на ранок. Це якась тотальна диктатура жайворонків — всі служби, установи, навчальні заклади, та все на світі починає працювати зранку! Ще й не о якійсь там відносно комфортній десятій годині, а обов’язково з восьмої, щоб прокидатися треба була о пів на сьому й отримувати свою щоденну дозу нервозності й агресивності.

Озираючись назад, чітко бачу, що примушування себе вставати зранку, відчайдушні намагання змінити свій графік і біоритми — це найбільша й найдовша боротьба мого життя. Скільки через це я мав проблем! Постійні спізнення в школу, університет і на роботу, гарячкові спроби вигадати якусь небилицю, побрехеньку про нові й щоразу химерніші перепони на моєму шляху, які вкотре не дали мені прийти вчасно.

У моїх колег і начальства свого часу мало скластися уявлення про те, що хоч на роботу я приходжу на годину пізніше, але як Конан-варвар, що героїчно здолав природні катаклізми, пережив фантасмагоричні пригоди і знищив юрбища ворогів, що стали на його шляху. Але він таки прибув — щоправда, розпашілий і захеканий, посічений шрамами і з стрілою в спині.

Постійне вигадування брехонь про причини моїх спізнень і розвинули в мені здатність уявляти, що згодом переросла у вміння вигадувати сюжети. А бажання спати й мати свій власний робочий графік спонукало вибрати фах, що дозволяє не ходити на традиційну «роботу». Саме в боротьбі за свій ранковий сон я й став письменником.

Думаю, світ був би кращим і добрішим, якби люди могли спати бодай на годину довше. Адже саме ці ранкові досипання — найсолодші. І тому я закріпив би в Конституції право людини збивати будильник і спати далі. Коли маю нагальну потребу таки встати вранці, то навмисно заводжу будильник на двадцять хвилин раніше, щоб ще двічі його збити і доспати. За ці п’ятнадцять-двадцять хвилин висипаюся більше, ніж за цілу ніч.

І взагалі можу поділитися великим секретом: ранок найкраще проспати. Це ж так аристократично — прокинутися перед обідом. Не поспішати, входити в новий день поступово, спокійно і з задоволенням. Бранч — це не просто схрещення сніданку з обідом, у наш час це звучить гордо й привілейовано, мов якийсь графський титул.

Людство продукує винаходи й технологічні новації, щоб створити більше комфорту й задоволення. У цьому галопі ми вже навіть на Марс долетіли, але щастя від цього чомусь більше не стало. Як на мене, необхідний для цієї мети винахід очевидний: дати людям право на сон.

Якби люди мали можливість нормально виспатися, то в світі поменшало би недуг і нервових розладів, рівень агресії би знизився, а на вулицях замість насуплених мармиз ми б частіше бачили приємні усміхнені обличчя. Можливо, це утопія, але яка ж вона по-сонному прекрасна!

Джерело