Зе-команда забула завершити децентралізацію. Держава втрачає гроші

Децентралізацію за Порошенка завершити не встигли. А за Зеленського вже було не до того. Залишилися атавізми. Найбільшим «хвостом» незавершеної реформи стали районні ради.

У префекта в ідеалі немає районного бюджету, крім бюджету утримання власного апарату. І це кошти державного бюджету. Його основна функція — бути місцевим суб'єктом унітарної держави. Щоб у когось з місцевого самоврядування не з'явилося навіть думок про сепаратизм, регіональні мови чи бюджети з дефіцитом.

Будь-яке рішення місцевої влади префект може призупинити з одночасним поданням до суду. У такому випадку районні ради взагалі не потрібні.

Але реформа застряла.

Україна втягнулася в нові вибори. Відповідно, в оновлену адміністративну модель. І районні ради залишились. Бо у Верховній Раді немає необхідних голосів за зміни до Конституції.

У районні ради партії делегували кандидатів за залишковим принципом. Бо ясно, що бюджетів не буде, а повноваження незрозумілі.

Але районні ради все ж були сформовані. І от весь січень по всій країні йшло сколочування місцевих рад. Емоції і бійки деінде були такого рівня напруження, що і у Верховній Раді давно подібного не спостерігалося. А навіщо — незрозуміло.

Маємо ситуацію в країні, коли порушено управлінський принцип. Раніше було так: є районна рада з бюджетом. Рада делегує повноваження райадміністрації. Та виконує програму соцекономічного розвитку.

Зараз зв'язок між адміністрацією і радою порушений.

Укрупнені райадміністрації матимуть збільшену штатну структуру. Замість 70−90 штатних одиниць стане 160−200. Це тому, що служби соціального захисту, архівні і служби у справах дітей у колишніх районах скорочувати не будуть.

Гірше з районними радами.

Повноважень немає. Керують вони лише неліквідними майновими комплексами. Тим майном, що відмовились брати на баланс і утримання територіальні громади. Але навіть приміщення, у яких перебувають районні ради, найчастіше або державні майнові комплекси, або належать місцевим громадам.

Доходи, що прораховуються в бюджетах районів, як правило, 150−250 тис. грн. Рідко за мільйон. А наявні штатні розписи районних рад — 16−25 осіб, в залежності від кількості жителів.

Тобто прорахованих доходів не вистачає навіть на утримання одного лише голови районної ради. А як бути іншим?

Зрозуміло, що жодна притомна громада не буде дотувати районну раду, місія якої незрозуміла. І керівництво якої невідомо чим зайняте, крім надування щік.

Дехто думав, зміни до бюджетного кодексу дозволять уряду дотувати районні ради. Хоча б мізер на утримання апаратів. Але усе вийшло інакше.

У районах станом на 1 січня 2021 року залишились нерозподілені залишки. У тому числі в уже колишніх районах. Суми по Україні можуть різнитися — від 500 тис. до 30−40 млн грн.

Але однаково виходить, що в укрупнених районах, як мінімум, залишається від 7−8 до 40−50 млн грн.

Звичайно якісь суми — це зобов'язання колишніх районів по спільних проєктах або Державного фонду регіонального розвитку. Але більшість коштів фактично зараз у вільному розпорядженні новообраних рад.

І по всій Україні зараз лунає одна і та сама пісня.

Територіальні громади не корінного (закритого) району просять у районних рад — дайте нам кошти колишнього нашого району на фінансування таких і таких об'єктів.

А нові ради відмовчуються. Дружно і скрізь. Бо усі зрозуміли — прийшла халява.

Тепер у бідніших районах можна принаймні у 2021 році нічого особливого не робити. А отримувати законні зарплати з преміями і надбавками за інтенсивність праці.

А багатші райони зможуть сміливо класти гроші на депозити і не думати за своє майбутнє наступні кілька років.

А все тому, що держава не довела реформу до кінця і лишила рудимент у вигляді непотрібних районних рад.

Порахуємо. 136 нових районів в Україні. На утримання апарату кожного з них в рік потрібно близько 8 млн грн. Тобто більше мільярда гривень в рік у зведеному бюджеті України.

А все тому, що реформу завершити Зе-команда забула.

Джерело