Передплатити Підтримати

БлаЗень на роздоріжжі

Для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі

Судомні намагання «Слуг…» вигадати собі ж якусь більш-менш пристойну ідеологічну платформу і ухвалити її на з'їзді у більш-менш притомних спостерігачів викликають лише скрушні посмішки. Бо як не називай політичну практику говорити одне, робити друге, а думати — взагалі про стороннє і нереальне, — інакше й не назвеш, окрім як брехнею, шахрайством і популізмом.

Стефанчук і Ко за вказівкою Зе! можуть ще три роки до завершення каденції вправлятися у креативі, однак вийде, як завжди — пшик…

Зрештою, вчорашній актор розважального жанру та його Квартал можуть скільки завгодно думати, що це вони керують країною, що це вони формують тренди і політику великої держави, що це вони визначають, куди нам рухатися, але насправді — це ілюзія і видавання бажаного за дійсне.

Утім, якщо їм з Печерських пагорбів очі застелила фантастична пелена, то поруч, у Європі, так не вважають. Європарламент, ухвалюючи минулого тижня чергову доповідь щодо угоди про асоціацію з Україною, можна сказати, тицьнув носом у причину причин наших поразок на інтеграційному шляху. «Європарламент вкрай занепокоєний неприкритими спробами приватних інтересів підірвати досягнення країни в боротьбі з корупцією та загалом у демократичних реформах, зокрема, шляхом захоплення політичної влади деякими українськими олігархами (курсив мій — Авт.), які ослабили орієнтовану на реформи більшість у Верховній Раді», — сказано у документі. Тобто за фактом маємо владу олігархів, які свого часу «скинулися» на проєкт «аби лише не Порошенко», і всадили на президенський фотель свою маріонетку.

Ба більше, європарламентарі дещо перебільшили у формулюванні про «більшість, орієнтовану на реформи в Україні», позаяк ця більшість — «Слуги…» тих таки ж олігархів, яким не до смаку жодні реформи, тим паче європейського зразка. Бо і Коломойський, і Боголюбов, і Пінчук, і Фірташ ніколи не поривали пуповини, яка в'яже їх з Росією та тамтешнім, теж олігархічним бізнесом. Тому будь-які порухи високопосадової ляльки, навіть «спроби самозахисту», як оце бачимо у ситуації із забороною медведчуківсько-козацьких телеканалів, сприймаються ними як прямий непослух і нечуване зухвальство. І вони відповідно діють.

Згадаймо хоча б як у розпал снігового апокаліпсису голова парламентського комітету з питань енергетики Герус відчайдушно поширював фейки при нібито призупинку енергоблоків на Добротвірській та Ладиженській ТЕЦ, аби тільки виправдати експорт російської електроенергії. Або ж те, як легковажно віддали в управління нардепу Андрієві Деркачу (відвертому агенту ФСБ за версією американського міністерства юстиції. — Авт.) національну компанію «Енергоатом».

Ясна річ, що для Зеленського перед екватором його президентства важливо втримати не стільки рейтинги для майбутнього походу на другу каденцію, як всидіти у кріслі взагалі.

Ініційований усілякими там рабиновичами імпічмент його не надто лякає, бо, у принципі, закон про відсторонення першої особи держави виписаний в інтересах саме цієї особи, з усіма запобіжниками і перепонами. А ось спроба перевороту, яку наполегливо Зе! режим звично приписував Порошенкові, видається є цілком реальною. Особливо після того, як з подачі Нацкорпусу поліцейський спецназ просто вимушений був пов'язати так званих «Патриотов за жизнь» і вилучити на їхній базі у Тверському (!) тупику столиці цілий арсенал зброї. Можливо, до Зеленського врешті-решт дійшло, що його використали утемну сили, набагато потужніші, ніж його реноме «свого хлопця». Що ситуація виглядає достоту вибухонебезпечною. Що йому заздалегідь вже готують наступника, який перебере владу за слушної нагоди!

Йдеться про спікера парламенту Дмитра Разумкова, якому останнім часом малюють астрономічні рейтинги народної довіри. І хоча типовий представник київського «рассєйства» ще не доріс ранжиром до опезежесного Юрія Бойка, за ним також бовваніють зловісні тіні вітчизняного олігархату.

Як не дивно, порятунком для Зеленського можуть стати ініціативи його найзапеклішого ворога — Петра Порошенка і його «Європейської Солідарності». Якщо, звісно, «найвпливовіший лідер» відкине особисті амбіції або ж страх втратити владу змусить його дослухатися до голосу здорового ґлузду. Пакет законопроєктів, згідно з якими в Україні реально каратимуть колаборантів, і не тільки на окупованій, а й на підконтрольній Києву території — це тест для преЗЕдента і «Б» для вже проартикульованого ним «А» (указу про заборону проросійських каналів). Якщо цей документ буде ухвалено, то можна буде сподіватися на реальну відповідальність кума Путіна, його відгодованої на кремлівські гроші партії, її озброєних «тітушок», розмаїтих Портнових та Мураєвих. Це також і можливість зберегти обличчя, припинивши переслідування патріотів і домовившись з ними про план порятунку країни. А робити це слід вже і негайно, не розмазуючи проблему на сумнівні 30 діалогів до 30-річчя Незалежності. Не ховаючи краплені карти у блазненському рукаві, обіцяючи публіці щось незвичне і феєричне на 24 серпня. Не задобрюючи обивателя нездійсненними пряниками на кшталт знижених за його ж кошт тарифів. Не плодячи безсенсові відосики з погрозами на адресу уявних опонентів.

Слід, можливо, ретельно перечитати де Голля: «Юридично і фактично державна влада є такою, лише коли висловлює вищі інтереси нації і спирається на довіру громадян. Зводити державну споруду на іншій основі — значить будувати на піску і ризикувати, що вона впаде за першої ж кризи». І тут мова не про ідеологію «Слуги». Тут — про «вищі інтереси нації». Який шлях обере Зеленський, — покаже час. Але й на роздоріжжі йому міркувати вже ніколи…

Ігор Гулик для «ВЗ»