Передплатити Підтримати

Верховний суд здорового глузду

“Ми, цигани, з одного боку та одеське пароплавство, з іншого боку, домовилися пофарбувати пароплав”

На підставі цього пункту угоди цигани помалювали пароплав тільки з одного боку. І розвели одеське пароплавство, як кошенят. У стилі партії регіональних териконів.

Коли західні кредитори домовлялися з українським урядом про надання дешевих кредитів, вони хотіли, щоб цими кредитами розпоряджалися чесні чиновники, а не казнокради. З цією метою сторони домовилися, що громадяни, які претендують на посади держслужбовців, будуть оприлюднювати свої майнові декларації, щоб західні кредитори і українські податкодавці бачили хто розпоряджається наданими уряду кредитами. Динаміка накопичення майна чиновниками красномовніше за усякі аудити показує чи розкрадають чиновники кредити. Якщо майно чиновника за один рік зросло набагато більше, ніж його зарплата, то до нього повертаються усі голови з мовчазним питанням: «Звідки кошти?».

А для того, щоб чиновники не приховували статки, ввели кримінальну відповідальність за недостовірну інформацію у їхніх деклараціях.

Ця угода між українським урядом і кредиторами набула статусу закону, і обидві сторони залишилися задоволеними.

Здоровий глузд переміг: уряд отримав необхідні для бюджету кредити, а кредитори упевненість, що ці кредити не будуть розкрадатися.

Західні кредитори були такими ж наївними, як і одеське пароплавство, бо не здогадувалися про можливе рішення Конституційного суду України.

Є така установа у нашій державі, повноваження якої прописані у дванадцятому розділі Конституції України. А правосуддю в Україні присвячений восьмий розділ Конституції. Тож західні кредитори просто зупинилися на восьмому розділі Конституції і не дочиталися до розділу дванадцятого.

Виходячи з того, що розділ восьмий Конституції України озаглавлений «Правосуддя» і у ньому немає жодної згадки про Конституційний суд, цей суд прямого стосунку до правосуддя не має. Ну, так підказує здоровий глузд, хоча Конституційний суд може бути з цим і не згідний. Лише у статті 125 розділу «Правосуддя» згадується, що «Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди». Але повноваження Конституційного суду прописані не в законі, а у дванадцятому розділі цієї ж Конституції.

Згідно з дванадцятим розділом Конституції, Конституційний суд України складається з 18 суддів, яких обирають терміном на 9 років. Тобто колишній президент Янукович, який шість років ховається від українського правосуддя за кордоном, може впливати на всі закони Верховної Ради, Укази діючого президента, постанови діючого Кабінету міністрів, а також на всі міжнародні угоди, підписані від імені України, тому що шість суддів, яких він призначив за своєю квотою ще за часів своєї каденції, можуть все ще перебувати у складі суду.

І голова цього суду пан Тупицький є одним із цих призначенців.

Ця невідповідність здоровому глузду має бути усунена шляхом синхронізації термінів перебування на посаді суддів Конституційного суду, президента України та Верховної Ради. Оскільки термін повноважень президента та депутатів становить п'ять років, то й термін виконання обов'язків суддів Конституційного суду теж має бути п'ять, а не дев'ять років. Щоб президент, депутати та судді Конституційного суду завершували свої повноваження у той самий рік. Тому що Конституційний суд є інструментом для розв'язання політичних криз між різними політичними силами, а не частиною українського правосуддя. Власне тому восьмий розділ Конституції «Правосуддя» про нього і не згадує.

Другим удосконаленням роботи Конституційного суду має бути пристосування відбору суддів до нових реалій, які склалися після обмеження повноважень президента України у 2004 році. Ці обмежені повноваження діють і у наші дні. Згідно з цими повноваженнями лінія протистояння проходить між Адміністрацією президента та Кабміном, а не між президентом та Верховною Радою. Тому делегувати суддів до Конституційного суду має Президент та Кабмін по шість суддів. Наразі ще шість суддів до Конституційного суду делегує з'їзд суддів України. А це взагалі сумнівне рішення з точки зору конституційної логіки про безпартійність судової гілки влади. Краще вибір останньої шістки суддів передати опозиції у Верховній Раді. Тобто тим депутатам, що не входять до правлячої коаліції і тому не беруть участі у призначенні Кабміну. Тоді Конституційний суд і буде тим, чим має бути за логікою Конституції: майданчиком для вирішення політичних криз між різними політичними силами.

Якщо би президент України виступив з такими пропозиціями до Верховної Ради, то вони мали би усі шанси на успіх, і задні двері для скасування усіх актів Верховної Ради, президента та кабміну були б зачинені у майбутньому. А щодо міжнародних угод президент та уряд не змогли би приховувати свою відповідальність за спиною Конституційного суду. Також попередні склади парламенту та президенти не мали би впливу на поточну політику.

Але президент виступив за скасування Конституційного суду, як явища. Тобто за скасування 12 розділу Конституції.

Для такого рішення він просто не назбирає конституційної більшості. Бо більшість політичних сил все ж таки хоче мати майданчик для мирного вирішення політичних питань перед тим, як політичне протистояння виплеснеться на вулиці.

Просто цей майданчик не має бути гілкою влади.

Навіть зважаючи на недосконалість дванадцятого розділу Конституції, слід визнати, що це не конституційна криза.

Це криза договороспроможності українського уряду з точки зору міжнародних кредиторів. З потенційно важкими наслідками для залучення подальших кредитів. І ця криза стала можливою через поновлений впливів Генералів Донецьких Кар'єрів на уряд України та Адміністрацію президента.