Передплатити Підтримати

“Колективна” з Росією безпека Вірменію не убезпечила

Втручання у Карабасі грозила би Росії ризиком прямого бойового зіткнення з Туреччиною. Яка будь-якої миті може створити чималі проблеми російським військам у Сирії... У Москві вирішили, що так дорого Вірменія не коштує.

За словами прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, погодитися на фактичну капітуляцію у Карабаській війні його змусили вірменські військові. Мовляв, проаналізували обстановку й переконали, що треба «зупинитися»… І справді, після того, як армія Азербайджану встановила вогневий контроль над так званим Лачинським коридором (дорогою, що з'єднує Вірменію і Нагірний Карабах) і взяла Шушу, перевага Баку в цій війні стала тотальною. Якби вірмени не погодилися на умови, запропоновані Азербайджаном, Росією і Туреччиною, то швидко втратили би весь Карабах, включно зі столицею цього регіону, Ханкенді (Степанакертом). Отже, підсумковий успіх на дипломатичному фронті Азербайджану забезпечила насамперед його армія, яка виявилася готовою до цієї війни набагато краще, ніж військо контрольованого досі Єреваном Нагірного Карабаху (а фактично — армія Вірменії).

Великі сподівання Єревана на допомогу Москви у рамках Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) виявилися марними. Коли Азербайджан розпочав звільнення своїх територій, окупованих Вірменією, Кремль за неї не «підписався». От якщо воєнні дії перейдуть на територію Вірменії, тоді інша справа, а на Карабах і «зону безпеки» довкола нього наші гарантії у рамках ОДКБ не поширюються… Чому Москва дала Єревану саме таку відповідь? По-перше, у такий спосіб Путін «насолив» Пашиняну. Той, хоча й не ставив під сумнів проросійську орієнтацію Вірменії, робив деякі прозахідні «тілорухи», що дуже дратувало Кремль. А головне, Пашинян зробив найбільший, з точки зору Путіна, гріх, який може зробити лідер держави на пострадянському просторі. Пашинян прийшов до влади внаслідок революції, а не одержав владу у спадок (як той же президент Азербайджану Ільхам Алієв). Таких прикладів Путін не любить: а ну як будуть заразними для його власних підданих?.. Тому, коли з'явилася можливість покарати Пашиняна руками Алієва, Путін цією нагодою скористався.

По-друге, саме до такого трактування зобов'язань РФ у рамках ОДКБ Москву спонукала Анкара. Президент Туреччини Таїп Реджеп Ердоган рішуче підтримав Азербайджан. Глава турецького МЗС обіцяв, що турки будуть разом із азербайджанцям навіть «на полі бою». (Зрештою, так і сталося: ударні турецькі безпілотники «Байрактар», які активно використовувала армія Азербайджану, забезпечили її величезну технологічну перевагу). За таких умов «підписка» за Вірменію у Карабасі грозила би Росії ризиком прямого бойового зіткнення з Туреччиною. Яка будь-якої миті може створити чималі проблеми російським військам у Сирії… У Москві вирішили, що так дорого Вірменія не коштує.

Уже звучать приблизно такі голоси (у тому числі в Україні): «Не зрозуміло, навіщо Азербайджан погодився на введення у Карабах російських миротворців. Адже ще би кілька днів, ну хай тижнів, і Азербайджан здобув би остаточну перемогу, повністю звільнивши Карабах»… Не забуваймо, що азербайджанська армія наступала, тому несла великі втрати. За домовленостями, Вірменія передасть Азербайджану ті райони «зони безпеки» довкола Карабаху, які ще контролює. Тобто Баку одержить частину своїх окупованих земель уже без пострілів, а значить, без жертв. А миротворці, за домовленостями, — лише на п'ять років, після чого «одна зі сторін», наприклад, Азербайджан, може зажадати їх виведення. (І потім, у слушний момент, встановити контроль над північною частиною Карабаху, яку під час цієї війни Азербайджан не зайняв). Так, теоретично, РФ може порушити домовленості, скажімо, збільшити свій військовий контингент. Але, очевидно, Алієв переконаний, що участь Туреччини у «контролі перемир'я» цю проблему вирішить. Не забуваймо також, що Вірменія зобов'язалася відкрити Азербайджану безперешкодний доступ до його анклаву, Нахчевані, регіону, який від азербайджанського «материка» відокремлює територія Вірменії. Саме у Нахчевані Азербайджан межує з Туреччиною, тож для Баку це дуже важливо.

Погодившись на капітуляцію, Пашинян може швидко втратити прем'єрське крісло. У Росії, очевидно, сподіваються на прихід до влади у Вірменії більш проросійських сил, яких там не бракує. (У Єревані вже штурмували парламент, але, гадаю, Москві більше сподобається, якщо Пашинян позбудеться влади внаслідок дострокових парламентських виборів. Ну не люблять у Кремлі революцій, навіть проросійських). Загалом, після розміщення у Карабасі російських миротворців Вірменія стала фактичною заручницею Кремля… Алієв же тим часом, який повернув більшу частину окупованих територій і ще більше заприятелював із Ердоганом, суттєво зміцнив свої позиції. Як усередині Азербайджану, так і загалом на Кавказі, де тепер посилився вплив Туреччини.