Передплатити Підтримати

Будильник для преЗЕдента

"Якого будильника вам ще бракує, пане Зеленський?", аби прокинутися і зрозуміти, що час іти...

Коли Володимир Зеленський самовпевнено і пихато заявляє, що війну з Росією можна завершити будь-якого дня, то, погодьтеся, у кожного з притомних слухачів виникають цілком обґрунтовані сумніви в адекватності нашого гаранта. Він, за звичкою, далі починає вітійствувати, мовляв, це залежить від доброї волі Москви, але ж слово — не горобець, вилетіло не упіймаєш. Тих слів-горобців у Зеленського набралося на добру зграю, як ворон над Грибовицьким сміттєзвалищем, а він ледь не щодня сипле і сипле пустопорожніми фразами, мовби намагаючись перекричати власні невпевненість і невігластво.

Скільки вже сказано про сумнозвісний опитувальник, яким Зе! Команда спробувала збити неприємний післясмак від британського інтерв'ю «видатного лідера», який був більше схожим на «хлопчика для побиття» перед тамтешнім зубром журналістики. Питання опитування прозвучали, обиватель послухав їх і, як з'ясувалося, «не купився». Принаймні, опитування соціологічної групи «Рейтинг» засвідчили, що понад половина громадян ставляться до чергової витівки Зеленського, м'яко кажучи, скептично. Хотілося б вірити, що стільки ж цілком певно усвідомлюють, що «Голобородько» укотре перевищив власні повноваження, вдаючись до такої маніпулятивної авантюри. Питання лише, чи усвідомлює це сам Зеленський, чи, може, його оточення, особливо глава Офісу Єрмак, знову переконали свого шефа у тому, що все ок?

Отже, якщо Зеленський у Британії переконував Стівена Сакура з ВВС HARDtalk у тому, що не завершивши війну з Росією, піде з посади, а в Україні розповідає, що цю війну можна завершити будь-якого дня, то наважимося запитати і ми у Володимира Олексанровича: чому він досі у президентському кріслі? І це риторичне запитання має звучати постійно і дуже гучно. Бо вже півтора року ми чуємо одну і ту ж мантру, як у братів Стругацьких — «вісімдесят три відсотки днів у році розпочинаються однаково — дзвенить будильник».

Схоже, на Банковій не бажають чути цього наполегливого звуку. Точніше, роблять вигляд, що все нормально. А насправді, у реальному світі, ситуація складається з точністю до навпаки. Учорашній тріумфатор, фаворит та месія для злюмпенізованого, легковірного «совка» нині не може навіть розраховувати на беззастережну підтримку власної фракції. Почасти тому, що жадібних пройдисвітів і авантюристів, зібраних під зелені знамена, з потрохами скупили справжні хазяї України — коломойські, фірташі, ахметови та пінчуки, а почасти тому, що сам Зеленський є інфантилом і навряд чи цікавиться тим, що відбувається в країні. Це ж треба — вигулькнути, мов Пилип з конопель, ініціювавши «довічне ув'язнення» за корупцію в «особливо великих розмірах» через дев'ять днів після того, як комітет Верховної Ради рекондував парламентові до розгляду і схвалення законопроєкт про… скасування в Україні того ж таки довічного ув'язнення. Усе б нічого, якби президент не зважив, скажімо, на документ від опозиції, але серед авторів законодавчої ініціативи першим значиться Денис Шмигаль — глава Кабміну… Ба більше, — скасування довічного ув'язнення цілком гармонізує з європейськими трендами, про які учорашній комік любить поговорити, особливо коли йдеться про черговий транш з «банкомату».

Тож як пояснити казус зі запитанням, яке, на думку ОПУ, мабуть, мало б стрепенути Зе! виборця, охочого до швидких посадок і большевицького «грабунку награбованого»? Годі навіть міркувати, бо шукати логіки у діях Зеленського — марна річ.

Ті ж Стругацькі дотепно зауважили, що «є, очевидно, певна межа здатності дивуватися». Даруйте, вважати, як це твердить Зе!, що на українських кухнях на повному серйозі досі обговорюють гарантії забутого вже і Богом, і людьми будапештського меморандуму, або ж ведуть інтелектуальні дискусії довкола медичного застосування марихуани, — значить лише одне: жити у паралельній реальності. На кухнях зараз тільки й розмов про виживання в умовах галопулючої інфляції, скажених цін і перспективи зимових тарифів. І ще: де знайти роботу після велемудрого каратинного поводження влади з малим та середнім бізнесом.

Зрештою, для Зеленського мав би стати повчальним сам заголовок роману братів Стругацьких — «Понеділок починається зі суботи». Бо, у принципі, на всі п'ять запитань, нашвидкоруч склепаних в офісі Єрмака (я не обмовився, ОПУ все більше схожа на контору Андрія Борисовича, ніж на канцелярію Володимира Олександровича), є одне контрзапитання: а що, шановний гаранте, ти робив упродовж дев'ятнадцяти місяців майже необмеженої влади? Маючи «монобільшість», своїх у дошку генпрокурорів, силовий блок, два уряди? Діставши у спадок цілком пристойну спадщину: наповнену скарбницю, відроджене військо, надійних міжнародних партнерів, які не просто допомагали нам стати на ноги і просуватися у напрямку Європи, але й зважали на думку Києва, ба навіть у дечому вчилися у нас. Зокрема, протидії гібридній агресії Москви.

Відповідь на це запитання — «Нічого!». Окрім пустослів'я, брехні, махрового популізму, анархії і розвалу державних інституцій. Окрім небаченої корупції і безкарного потурання колегам з 95-го Кварталу, які одного нечудового дня масово мігрували в квартал урядовий. Окрім непотизму, кумівства і безгосподарності, наслідки від яких ми відчуватимемо ще довго.

Перефразовуючи відомий мем часів клоунократії — «якого будильника вам ще бракує, пане Зеленський?», аби прокинутися і зрозуміти, що час іти. Час виконати бодай одну зі своїх обіцянок…

Ігор Гулик для «ВЗ»