Туалет у бібліотеці

Мав творчу зустріч із читачами в Ужгородській районній бібліотеці, що розташована в селі Тийглаш (колишня Цеглівка). Перепрошую за такі подробиці, але якоїсь миті захотілося відвідати вбиральню, я спитав, де вона, і мене скерували … на вулицю. Так, у ХХІ столітті, у 2020-му році в районній бібліотеці Ужгородського району туалет розташований на вулиці, без дверей і вікон, без води, з відповідними «пахощами»… У миті, коли дізнаюся про щось таке, мене опановує така лють, що я втрачаю віру в людство і в нашу країну.

Бо як так можливо, щоб діти, які приходять сюди за книжками, відвідують гуртки й різноманітні культурні заходи, ходили в такий «польовий» туалет? Як так можливо, щоб жінки-працівниці були змушені роками бігати — у дощ і в сніг! — у цю вбиральню, після відвідин якої складається враження, що справді краще піти в поле чи пошукати кущів. Це ж заклад культури! Невже людина має читати Шевченка, Стуса чи будь-якого іншого Жуля Верна, а потім іти у такий туалет?! І це мова про багатющий Ужгородський район, а не якийсь віддалений гірський населений пункт, від цієї бібліотеки до кордону з ЄС — якихось 10 кілометрів…

Невже в голови районної ради, голови райдержадміністрації, начальників районної прокуратури і податкової (список безкінечний!) — теж такі туалети на роботі? А якщо не такі, то чи не мучить їх сумління, що діти в їхньому районі в сніг і мряку мають ходити до цієї, даруйте, діри?! Дорогою з Ужгорода до бібліотеки я бачив десятки білбордів з усміхненими обличчями кандидатів, які обіцяють нам щасливе майбутнє; залежно від розташування, кожен такий рекламний борд коштує 6−10 тисяч гривень, тобто можна було б зняти два-три білборди і за ці гроші за тиждень збудувати дітям туалет. Чому ж ніхто не хоче зробити конкретну справу тепер, а обіцяє тільки щастя в майбутньому? Сотні тисяч доларів ці політики використовують на рекламу у фейсбуці і ютубі, і ці гроші взагалі йдуть на рахунок закордонних компаній, не залишаються в Україні, та й у більшості своїй якість цієї реклами така, що це гроші просто на вітер…

Але мова тут не тільки про Ужгородську районну бібліотеку, просто на цьому прикладі добре видно, як у нашій країні ставляться до культури взагалі. Можна збільшувати фінансування на Офіс Президента, на поліцію й прокуратуру, платити мільйони членам наглядових рад держпідприємств, а на бібліотеки, будинки культури — особливо в провінції — грошей катма… Голові Укрзалізниці чи Укрпошти обов’язково слід платити зарплатню європейського рівня, а те, що в бібліотекарів оклади мінімальні — нікому не цікаво. Мабуть, саме тому ми так погано й живемо.

Хто нарешті вирішить цю проблему? Щоб можна було приїхати в якийсь музей і було де помити руки, бо часто в нас є пам’ятка національного значення, а туалет біля неї — в кущах. Нерідко в наших театрах і філармоніях такі туалети, щоб під час антракту краще вибігти в поблизький ресторан. А в 2020-му році є ще в Україні школи, де вбиральні — дерев’яні й надворі. Це не бозна-які гроші, на фуршети з нагоди свят і перельоти нашого «велосипедного» президента з бюджету витрачається значно більше.

Бо ж туалет, якби це парадоксально не звучало, — це питання людської гідності й самоповаги, саме з туалету починається культура. І якщо ми хочемо виховати громадянина, який свідомий своїх прав, то дбати про його гідність треба змалку — в тому числі й туалетами, щоб маленька дитина не ставила собі питання: чому в сусідній країні навіть туалети кращі? Це питання і до самого села, де розташована бібліотека, бо люди б могли зібратися й давно для своїх дітей збудувати нормальний і чистий туалет, це питання до районного й обласного бюджетів, зрештою, до «Великого будівництва» президента… Байдуже до кого, але збудуйте нарешті нормальні туалети в країні!

Джерело