Передплатити Підтримати

Пан Ніхто

Роль "президент" існуватиме, як у кіношного героя однойменної стрічки Жако Ван Дормеля, лише у мізках громадянина Володимира Зеленського

Коли представники політичних «еліт» починають грати ролі «ображених», і, зрештою, мають на те підстави, то йдеться не тільки про стосунки і повадки у владній команді, але й про те, що режим дає збої. Ображатися на те, що тебе безпідставно вигнали «у три шиї» через некомпетентність і нефаховість — одна справа. Мати жаль на вчорашніх соратників, бо вони просто знехтували твоїми вчорашніми заслугами на догоду іншим, часом неприйнятних для тебе речей, зовсім інше. Перше свідчить про підлітковість, неадекватність самооцінок, друге, — про інтерес або ж не надто шляхетні мотивації сторін.

Не маю жодних підстав толерувати ексочільника Зе! офісу Андрія Богдана, який донедавна розважався на Сейшелах, тішачи невибагливу публіку екстраваґантними світлинами, а зараз, особливо після скандального інтерв'ю Ґордону, змушений надягати на себе шати вигнанця («перейшов румунський кордон»). Зрештою, Богдан ніколи й не претендував на повагу публіки, вважаючи, що йому не потрібен ніхто, окрім себе чудового. Ба більше! По суті, він був архітектором клоунократського режиму, і тепер його «дисидентство» цілком можна вважати своєрідним бумерангом.

Набагато проблематичнішим, ніж богданові спалені Тесла і Шкода (він вважає ці «побутові теракти» синхронними дзіночками від влади. — Авт.), набагато серйознішим є визнання ексглави ОПУ, що «Зеленський не має ні знання, ні досвіду». «В його оточенні… персонажі, в яких є тільки негатив, вони вміють тільки розвалювати», — Богдан озвучує очевидні речі, але для напівпритомного від розчарувань і наслідків власного вибору Зе! електорату, зрештою, й для більшості пересічних громадян, навряд чи зрозумілі наслідки такого стану справ.

Реально Зеленський обійняв посаду президента, ні на йоту не усвідомивши ні масштабності повноважень, ні їхніх меж. Вчорашньому Голобородькові здавалося, що він посяде на царський трон, і робитиме усе, що заманеться: каратиме, милуватиме, роздаватиме медяники і догани. Його перший випад проти Основного Закону (на думку сумнівних політтехнологів з оточення Зе!, — дуже вдалий), — свавільний, антиконституційний розгін Верховної Ради, — минув «безкарно» лише з причини небувало високого результату на виборах і певної розгубленості інших політичних сил, що виявилися неготовими до такого повороту подій.

Але безкарність не минає без наслідків. Переступивши Конституцію вперше, Зеленський почав руйнувати державні інституції. Кумівством та корупцією як мотивами призначень, брутальністю ставлення до регіональних еліт, втручанням у справи гілок влади, які жодним чином не підпорядковані президентові країни. Що гірше, він робив на цьому піар, викидаючи у YouTube «відосіки» з упослідженими ним місцевими начальниками, час од часу демонструючи невігластво у речах, про які ще вчора навіть не чув ні сном, ні духом.

Схожим чином очільник країни поводився з власною фракцією, особливо з тими «слугами», які на початках ще мали ілюзії з приводу своєї впливовості і самостійності. Богдан стверджує, що Зе! «дзвонить депутатам і погрожує», але це ще пів біди. Біда у виборі комунікатора з парламентарями, яким став для Зеленського Андрій Єрмак — цей мстивий і нетерпимий до чужих думок персонаж іноді, кажуть, зовсім пускається берега у спілкуванні зі «слугами».

Що дозволяє собі київська «еліта» у стосунках з місцевими — можемо тільки уявити. Перманентні ротації районових князьків, мабуть, спричинені не стільки їх некомпетентністю, як неможливістю впильнувати за примхливим настроєм головного Офісу країни. Якщо й трапляються серед новопризначених більш-менш втямливі люди, то вони хутко розуміють, що подальше перебування на посаді вимагатиме від них не стільки розуму і розуміння потреб регіону, як лакузства, мистецтва тримати ніс за вітром. Бо президент-популіст ніколи не стане лідером усієї країни. З однієї причини: популіст змушений ділити людей на «правильних» (тобто тих, хто вірить його несосвітенним фантазіям та обіцянкам або ж лицемірно робить вигляд, що все ок), і «неправильних» (тих, хто керується здоровим ґлуздом, розуміє реалії, а головне, — наслідки популістичного «безладу»). Тому Зе! та його Офіс так роздратовано реагують на заяви мерів великих і не надто міст, причому, навіть далекий від політики обиватель розуміє, що зовсім не у виборах справа.

Серед політичних практик Зе! режиму — прості рішення. Яких насправді не буває. Взявшись «посадити» попередників і таким чином здобути собі «любов і шану», вчорашній актор та його камарилья наштовхнулися на конкретику закону, який не обійдеш, не об'їдеш за умови участі у справах компетентних і вправних адвокатів. Коли не досягають цілей — шукають «офірних цапів». Коридорами влади ходить чутка про лічені дні генпрокурорки Венедіктової, яка «не впоралася» зі спецзавданням людини, якій мала б бути відданою на всі 200%. Хто «дасть зуб», що недавнє призначення «зашквареного» Максима Якубовського з когорти Медведчука не виявиться «вчасним» для просування цього кадра в очільники ОГП?

Якщо вже про призначення, то високі посади для люстрованих «діячів» Януковича, зокрема, заступника голови ОПУ Олега Татарова, відомого переслідуваннями майданівців, хіба вони не є симптомом інституційної корозії правової держави?

Зеленський не хоче (радше, не може) зрозуміти, що руйнуючи інституції, штовхає до катастрофи не тільки країну, але й самого себе. Бо одного чудового дня виявиться, що на найвищій посаді у нас — Пан Ніхто. І роль «президент» існуватиме, як у кіношного героя однойменної стрічки Жако Ван Дормеля, лише у мізках громадянина Володимира Зеленського.

Ігор Гулик для «ВЗ»