Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Повторення долі

Так вже було не раз і не двічі упродовж людського літопису...

Схожість поведінкових моделей диктаторів дозволяє говорити про «повторення долі». Зумовлене, звісно, не драматичним фатумом у житті конкретної «маленької людини», як про це написав у відомому романі «Повторення долі» поляк Януш Вішнєвський, а тим звіриним передчуттям закономірного фіналу, про який письменник згадав у своєму творі: «Його життя було поділеним, майже як світова історія, на „до“ і „після“. Тільки у нього це був час не до народження, а перед смертю».

Коли колишній президент Бєларусі Аляксандр Лукашенка нарешті осягнув увесь масштаб протестного руху у ще вчора «сумирній» та «стабільній» країні, коли відкрив для себе усю нікчемність та надуманість власних інтерпретацій справжніх причин народного гніву (ефемерний «Захід», «недоброзичливці» тощо), то з підсвідомості колгоспного бригадира явилися на світ Божий лише відчай і звіриний оскал агонізуючого хижака. Він, правда, й досі відчувається «на силі», але, радше, видає бажане за дійсне. Він озвучує справжню ціну свого відходу від влади, навіть не приховуючи, що цей відхід, можливо, буде схожим на долю італійського дуче Беніто Муссоліні або ж його «двійника» з сучаснішої пострадянської історії Ніколає Чаушеску. Не даремно свої фатальні сентенції «бацька» озвучив після двох знакових подій у Мінську — «демонстрації» його «прихильників», зігнаних під страхом звільнень і репресій силовиками, і небаченого досі за масштабами кількасоттисячного маршу опозиції. Опозиції, яку ще вчора «Лука» видавав за збіговисько тунеядців, кримінальників, асоціальних елементів, покидьків суспільства. І не даремно у гарячкових фразах колишнього президента Бєларусі чується лейтмотив його румунського попередника: «Ніхто не може змінювати державний устрій. Це неможливо».

«Не буде ні МЗКТ, ні МАЗа, ні БелАЗа, за півроку ми знищимо все, — такою кодою завершилася промова Лукашенки перед робітниками Мінського заводу колісних тягачів, коли у відповідь на свої обіцянки почув однозначне — „Сыходзь!“ („Йди геть!“). — Ми провели вибори. Поки ви мене не вб'єте, інших виборів не буде». Самовпевненість диктатора межує з божевіллям. Видається, за 26 років правління він забув, що не тільки МЗКТ, МАЗ та БєлАЗ, але й сама Бєларусь, були і до нього, жили і розвивалися, навіть не підозрюючи про існування якогось заштатного сільського начальника. Були і будуть…

«Після мене — хоч потоп», — філософія гонористих піжонів, а не державників, яким намагався видавати себе «бацька» і перед власним народом, і перед міжнародною спільнотою.

Якщо «Лука» сам ризикує озвучувати власні фатальні перспективи, значить, диктатор дійшов до межі розуміння безвиході. Він, можливо, особисто й готовий капітулювати перед Владіміром Путіним, який кидає йому рятівне коло, але ця готовність — ніщо перед гіркою реальністю, яка прийде згодом. Бо якщо ціною порятунку буде анексія, то хто може гарантувати, що московський «цар» якомога хутчіш позбудеться токсичного для Заходу (та й не тільки) Лукашенки, якому після кривавого банкету його опричників ніхто у світі не подаватиме руки? Хіба може повірити обіцянкам кремлівського довгожителя «Лука», який, мабуть, таки читав того ж таки Чаушеску: «Ми не можемо довіряти нікому, навіть власній сім'ї». Якщо ціною порятунку стане прихід «Великого Хана», котрий є священним, котрий ухвалює всі рішення сам, котрий вищий від закону" (Боріс Акунін), — то гріш ціна такому спасінню.

…Кажуть, Зеленському з Москви наполегливо радять визнати перемогу бєларуського диктатора. Обіцяють зробити «приємність» — навзамін легітимізації Лукашенки перед Днем незалежності віддати кількох українських полонених. Якою б привабливою з точки зору піару не була така пропозиція, для Зеленського такий тактичний зиск може виявитися фатальним. Як, зрештою, невідворотними вже є деякі вчинки Зе!, котрі з певністю можна назвати «повторенням долі» іншого персонажа з колоди диктаторів — Віктора Януковича.

Ігор Гулик для «ВЗ»

Схожі новини