Добалакались до того, що співати гімн у школі - це "совок"
"До булави треба голови", а до школи - вчителя, який би навчив дітей шанувати свою історію, гімн і прапор
Завжди цікаво дивитися, як у прихованої вати починаються танці св. Вітта щоразу, коли їй нагадують, що тут Україна, і що це «надолго и всерьез» і «переждати» не вийде. Цікаво спостерігати, як травмований розум проявляє чудеса винахідливости, щоб захиститись від реальности.
От уже добалакались до того, що співати гімн у школі — це «совок».
Орвел ридає. Євразія завжди воювала з Океанією.
Тобто ніхто цим «борцям із совком» не розповів, що в Совку взагалі не існувало такого явища, як масовий хоровий спів — окрім як на сцені, після держприйомки спец. комісією, а все, що в залі, могло тільки мовчки плескати? Що прибалти тому й назвали свої 1989−1991 рр. «співочою революцією» — що там уперше юрба «отримала голос», заспівавши багатотисячним хором спершу народних пісень, а потім і заборонені гімни своїх країн доби міжвоєнної незалежности? Ніхто не пам'ятає, як довго на тих перших совкових мітинґах у Києві (я недавно постила відео з 1990 р.) Ященко з своїм хором «розігрівали юрбу», яка слухати — слухала, але все ніяк не наважувалась розтулити рота й підспівати?.. Ніхто не пам'ятає, коли фани київського «Динамо» вперше заспівали на стадіоні — який там гімн, о Господи, «Червону Руту»! — і яка це була подія?..
Любі діти, Совок — це країна МОВЧАЗНОЇ МАСИ. В усіх смислах. (Почитайте Канетті, «Масу і владу»). Який, у Бога, спів на шкільній лінійці? Ви про що???
Це — про спів узагалі. А тепер про гімн. Я перепрошую, а що, всі вже забули, що в СРСР ррв тридцять замість гімну грали «пісню без слів» — саму тільки мелодію, бо в Політбюро все ніяк не могли погодити заміну сакрального куплета з «Нас вырастил Сталин»?.. На моїй пам'яті газета «Правда» виправлений текст передруковувала двічі, раз за Брежнєва, раз за Ґорбачова, і коли вперше по радіо замість звичної погребової інструменталки хор гримнув «Союз нерушимый», це був справжній культурний шок, мов обізвалась Валаамова ослиця, але з громадян СРСР ніхто того гімну не знав до самого розвалу СРСР, бо його співання трудящими НЕ БУЛО передбачено в жодних радянських ритуалах (!).
Ні, любі діти, не гуртовим співом Совок держався. Це ви «Собачого серця» від Бортка надивилися — атож, напочатку Троцький і Ко. хотіли, але їм не вийшло. Бо це насправді дуже й дуже непросто, об'єднати масу співом: не можна просто так написати пісню, затвердити на Політбюро, звеліти всім співати й отримати «новую историческую общность». Гімни «не призначаються» згори, ними озиваються до світу — вже сформовані спільноти. Те, що російська революція НІМА І БЕЗГОЛОСА, помітила ще Леся Українка в 1905 р. (див. про це в Notre Dame d`Ukraine), і так воно й було до останку: СРСР був і лишився — країною БЕЗ ГІМНУ…
Як і Росія, от же в чім річ. Як і Росія.
Чи не в цьому й причина галасу?
Резюме: «не надо завидовать» © тим, у кого свій гімн — слава Богу, є: через півтора століття, через всі бурі новітньої історії пронесений святим і чистим — і для Майданів, і для стадіонів, і для війни, і — дасть Бог — для перемоги…
Але це вже зовсім, зовсім інша тема — наше шкільництво.
Тож не плутаймо мухи з котлетами.
