Влада взяла курс на демонтаж правової держави

Ґвалт навколо предметів мистецтва є лише черговим епізодом в блокбастері «Спіймай мене, якщо зможеш». Це було б смішно, якби паралельно не проходили нічні судилища проти добровольців та волонтерів, яких підозрюють у вбивстві журналіста Шеремета. Ми стали свідками остаточної руйнації самого поняття права в країні. Однією недолугою карною справою прикривають інші приклади беззаконня.

Замість встановлення справедливості — резонансність. Замість процесуальних дій — скандал. Для мене очевидним є політичний характер справ. Адже коли президент дозволяє собі прямим текстом декларувати, що відповідальність в його випадку «сядуть або ті, кого звинувачують, або ті, хто звинувачує» — це наказ на дію. Фактично, це тиск з боку президента та погроза «або вони, або ви». Немає навіть натяку на необхідність мати підстави перед тим, як приходити з обшуками. На те, що відсутність доказів невинуватості у підозрюваних не є причиною для їх ув'язнення. На те, що правова держава — це, в першу чергу, презумпція невинуватості для всіх. Навіть для особистих ворогів.

Те, з якою швидкістю виписуються підозри і повістки, свідчить, що в країні діє принцип: була б людина, а стаття знайдеться. Вся владна вертикаль включно з президентом, який має юридичну освіту не бачить нічого поганого в тому, що порушуються встановлені законом процедури, виклики на допит підміняються відосіками, а суди над звинувачуваними проходять вночі, що є прямим порушенням прав людини, адже є додатковим тиском. Нам показують «боротьбу зі злом» за допомогою зловмисного невиконання законів, «встановлення справедливості» за рахунок ігнорування основних правових норм. Це схоже на намагання карати за злочин позасудовою розправою. Влада офіційно ввела в країні вендету. Поза правосуддя, поза доказів, поза правового поля. Це означає, що взятий курс на демонтаж правової держави як такої.

Ця проблема пов'язана не тільки з нинішніми владцями. Українська презумпція невинуватості має дуже радянську мармизу. В Конституції існує формулювання про те, що кожен громадянин має право на доведення своєї невинності в суді. Але і Стус мав таке право. У СРСР були ж адвокати. І що? Це не заважало звинувачувати невинних і змушувати їх виправдовуватися в судах. Як це відбувається і досі. Але справа в тому, що презумпція в правових країнах звучить як: «громадянин є невинним, поки його провина не доведена судом». За такого постулату ті, хто звинувачують, мають довести, а поки… Жодних ордерів, жодних ув'язнень, жодних обмежень.

Американська революція почалася не тільки тому, що колоністи не бажали сплачувати Короні податки. Однією з основних причин була неспроможність британського законодавства встановити хоч якусь подобу справедливості в колоніях. Британське право в обох Америках просто не працювало. «Нема представництва — нема податків» — заклик під час Бостонського чаювання стосується не тільки грошей, але й громадянської суб'єктності та права на справедливість. Я доводжу, що невинен, поки ви мене ув'язнили і шукаєте докази, або я невинен, поки ви не довели протилежне в суді — це різні речі. Замість того, щоб закласти нову цивілізовану основу для вітчизняної системи правосуддя, вся «монорать», від президента до младопрокурора, юзає радянський рудимент. Невинні сидять, контора пише, а в цей момент політики торочать про «незалежний суд, який має встановити істину». Суцільна профанація. Той калейдоскоп кричущих карних справ, які ми спостерігаємо, є політичною відповідальністю влади. Вони мають всі можливості розпочати фундаментальні зміни, але провокують тільки інформприводи.

Джерело