Передплатити Підтримати

Шлях Коломойського в нікуди...

Скільки коштував би канал 1+1, якщо б рекламодавці відмовлялися розміщувати на ньому рекламу?

Коштував би стільки, скільки коштував би ПриватБанк, якби усі вкладники забрали з нього свої заощадження. Тобто нуль. Такий великий нуль, як ті шини для тракторів, що виготовляються на заводі Коломойського.

Розмістивши на каналі 1+1 російський фейк про нібито таємні американські біологічні лабораторії в Україні, Ігор Коломойський зробив колосальний крок вперед, аби «Плюси» стали токсичними для будь-якого порядного рекламодавця.

Реакція Держдепартаменту США на цей наклеп «Плюсів» не забарилася. І поки рекламодавці не зробили ще свої висновки, у Коломойського є трохи часу, щоби вибачитися, спростувати свою причетність до фейку і, як мінімум, звільнити з посади головного редактора. Це може спрацювати, бо Коломойський не втомлювався повторювати у своїх інтерв'ю, що він непричетний до редакційної політики каналу 1+1. Але якщо буде відмовчуватися, то це означатиме, що якраз дуже навіть причетний. Тоді з'ясується, що не президент Порошенко хотів віджати у нього канал, а сам він у найбільш мазохістський спосіб позбувся цінного майна, яким є канал 1+1.

Якщо ми торкнулися теми вартості майна, то не зайвим буде згадати і про ПриватБанк. Коли у 2016 році набіги скуйовджених вкладників на ПриватБанк майже довели банк до банкрутства, то уряд, Нацбанк, МВФ та власник Коломойський «полюбовно» домовилися про порятунок банку. Скільки би коштував банк, якби всі зацікавлені сторони не домовилися про порятунок?

Для цього достатньо подивитися на долю відомого американського банку «Леман Бразерс», який існував понад 100 років. У 2007 році ринкова вартість банку становила 60 мільярдів доларів. Наступного року після банкрутства всі закордонні операції банку та все його численне нерухоме майно у США були продані за менш ніж 10% від ринкової вартості 2007 року.

У порівнянні з «Леман Бразерс» ПриватБанк можна вважати маленьким провінційним банком. За характером діяльності ці банки не можна порівнювати, бо Леман не займався операціями з вкладами фізичних осіб. Втім, можна собі уявити, за скільки би продали все майно, що залишилося би після банкрутства Привату. Його б не вистачило на покриття і десятої частини тих 5,5 мільярда доларів, які вніс уряд. Але Приват зберігся як виробництво, а не як верстати, що залишилися по закритті виробництва. І як виробництво, його ціна набагато більша.

Бо жива корова коштує дорожче від мертвої, адже дає молоко, яке приносить прибуток. І вартість живої корови вираховується як вартість усього молока, що вона даватиме протягом свого життя, за винятком витрат на утримування корови. А вартість молока, що вона принесе, вираховується як поточна вартість молока, яке дає щодня, помножена на кількість днів, що корова проживе.

Натомість вартість мертвої корови не перевищує одноразову вартість її м'яса.

Хоча Приват зберігся, як жива корова, це трапилося виключно завдяки втручанню уряду та МВФ. І уряд, і МВФ мали вагомі інтереси для збереження банку. Тому максимально, що уряд може зробити для Коломойського, це продати цей банк, як живу корову. І якщо виручка покриє нестачу, яку вніс уряд, поздоровити Коломойського з тим, що він є фартовим хлопакою і народився у сорочці. Бо решті українських банків, що пішли під ніж, повезло значно менше.

Якщо б Коломойський стояв на таких позиціях, то вимагав би від уряду якомога скоріше продати банк, щоб припинити судові суперечки, які дорого коштують і уряду, і йому самому. Але такої чіткої позиції ми від нього не чуємо.

Водночас підтримка кремлівської брехні, що на Донбасі точиться громадянський конфлікт, а тепер і відверта пропаганда російських фейків про неіснуючі таємні американські лабораторії в Україні штовхає його все далі в обійми пропутінських сил.

Для Медведчука, що продає російські продукти нафтопереробки в Україні, цілком природно бути проросійським. Як і для пана Ахметова, в якого залишилися шахти, трубні та металургійні заводи на окупованій території Донбасу, — побоюватися за своє майно і бути лояльним до Росії.

А для власника Кременчуцького нафтопереробного заводу та колись бойового дніпропетровського губернатора Коломойського Ігоря Валерійовича — це дорога у нікуди.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram