Передплатити Підтримати

Як Зеленський рівняється на Путіна

Минув рік. Потреба підводити проміжні підсумки пояснюється необхідністю людини впорядкувати простір.

У всіх, хто пропонував «дати їм ще сто днів», або не заважати молодим — «хай покажуть себе» — сьогодні критичний момент. Рік! Потрібно щось говорити. Але як тут підсумуєш, коли ще не роздивився? «Позаминулі політичні еліти при владі? Обслуга Януковича на керівних посадах? Так це ж нічого не означає. Може, вони випадково служили при президенті-зрадникові? Молодо-зелено. З ким не буває. До того ж, може, вони випадково опинилися в оточені молодого президента? Може, він не знає? Добровольці сидять? Беркута гуляють? Майдан названо «масовими заворушеннями»? Так то ж ще не точно

Не все так однозначно. Корупція? Так вона завжди була. Олігархи посилилися? Економіка ледь жевріє? Ну, це взагалі не новина. Головне, щоб простій людині добре жилося. Головне, щоб на столі та до столу. Та я взагалі не цікавлюся політикою. Не знаю. Не чув. Не бачив. Не «перебував». Навіщо голосував? Так чорт його знає. Хотів, як найкраще. Всі вони однакові. А ваш Порошенко хіба кращий?" Приблизно такі діалоги відбуваються зараз скрізь: в соцмережах, на кухнях, у віртуальних «курилках».

Тож, минув рік. Підіб'ємомо підсумки.

Перше, що одразу кидається в очі, — це те, що нікому не потрібно пояснювати, про які роковини мова. Експеримент, який українці поставили над країною, привівши до влади відверто некомпетентну людину, виявився справді повчальним. Правда полягає в тому, що такого передбачити не міг ніхто. В Україні зійшлися кілька криз одночасно: економічна, політична, епідеміологічна, криза управління та криза відсутності принаймні короткострокового планування. І все б нічого, але реакція влади на них якась чудернацька. Відосіки, обіцянки, що якось воно буде, призначення, зняття з посад і знову призначення. При цьому без всякої логіки.

Найкращою ілюстрацією провалу антикризової політики став виступ президента в програмі Савіка Шустера. На слова ведучого про шторм, в якому опинилася Україна, Володимир Зеленський виправив його: «Ідеальний шторм. Він ідеальний». І посміхнувся. Пиха через те, що катаклізм досяг нечуваних масштабів — це щось на кшталт путінського «Вона потонула». Рік тому багато хто непокоївся — а багато хто сподівався, — що вплив російського керманича на українську політичну еліту посилиться. Але мало хто знав, що президент України візьме Путіна собі за взірець.

Концентрація влади, неспроможність триматися в межах встановлених Конституцією повноважень, перетворення парламентаризму на збіговисько статистів — це російська модель. То чи варто дивуватися, що критика з боку українських державників сприймається президентом болісніше, ніж постійні провокації та зриви домовленостей з боку росіян? Те, що новообраний президент може виявитися морально близьким до Росії, рік тому попереджав багато хто. Але передбачити, що за наявності в Україні величезної кількості ветеранів, добровольців, майданівців та переселенців з окупованої території влада наважиться свою прихильність до російських зразків настільки неприховано демонструвати — таке уявити мало хто був здатен.

Хаотизація, руйнація державного управління, нівеляція системи розподілу влади між гілками, відсутність механізмів стримування і противаг, втрата керованості. Все це тільки невеликий перелік наявних в країні тенденцій. Держава, яка і так була далекою від досконалості, перетворена на порожню оболонку. Політика «примирення», через яку антиросійський дискурс змінився на гібридне підморгування і обмовки про невизначений «конфлікт» з «тією стороною» — все це надсилає на місця суперечливі сигнали. Російський вплив в регіонах неухильно посилюється. Це активізує загрозу повторення сценарію «кримської весни» вже в нових східних та південних областях України. Рік тому багато хто розумів, що політика держави щодо Росії зміниться. Але мало хто усвідомлював, наскільки всеосяжним і швидким буде цей процес.

Сьогодні багато хто говоритиме про економічне падіння, яке почалося задовго до спалаху епідемії коронавірусу. Про повернення поплічників Януковича та переслідування майданівців і добровольців. Але все це — наслідки. Причини в іншому. В країну дійсно повертаються політичні репресії та економічна руйнація, що змушує згадати домайданні часи. Але порівнювати правління Зеленського з Януковичем означає спрощувати ситуацію. Янукович спотворював Україну під себе. Він хотів панувати, бути рівним серед зрозумілих йому авторитарних пострадянських правителів. Зеленський не намагається бути рівним Путіну, не збирається панувати вічно. Він просто по-хлоп'ячому захоплюється ним. Тому і мавпує. Чи усвідомлює президент, що перекроює державну систему за російськими лекалами? Чи здогадується, наскільки розбудована ним система нагадує російську? Україна Зеленського все більше стає схожою на Крим напередодні окупації. Декларативні інститути української влади, керування перехоплене російськими спецслужбами, все, що могло б стати на заваді російському захопленню, — винищене, знецінене, витиснуте на маргінес. Жодної суб’єктності, жодних авторитетів, жодних лідерів. 25% проукраїнського населення півострова позбавлені представництва і не впливають на ухвалення політичних рішень. А владні кабінети вже займають ті, за кого «дуже просили з Москви».

Підсумки невтішні. Якщо проводити метафоричні паралелі, то це Руїна. Тобто, згортання націотворчих процесів і підміна їх міщанським «яка різниця». Але є і позитивна новина. Витіснена з офіційних промов ідея національної української державності отримала шанс набути нового змісту, бути переосмисленою. Як це не дивно, але Зеленський, ставши президентом фантазійної країни, змусив реальну Україну усвідомити, що битва за цивілізаційне існування ще не виграна. Що гірше, страшніше, безнадійніше може бути завжди. Раптом ті, хто прагнув вирвати країну з-під влади колишньої метрополії, побачили не тільки колонізаторів, а й колонізований ними народ. Всі ті, хто вважав, що зможе побудувати Україну, нехтуючи або заграючи з мріями, страхами та спрямованістю на саморуйнацію спотворених віками рабства українців, — отримали урок.

Приходить час просвітників, національно спрямованих паладинів, філософів та ідеологів. Сам факт появи випадкової людини в президентському кріслі показав, що без того, щоб донести українську ідею до мас, годі й мріяти про власну державність та цивілізаційний прорив. Це і є справжнім підсумком року правління Зеленського. Якщо українська національна еліта не знайде нових змістів і форм, якщо не зможе запалити, донести до величезної кількості українців, навіщо їм потрібна Україна, наступний експеримент може бути останнім. А поки, цитуючи президента, потрібно якось вижити, а там якось «розрулимо». Якщо, звісно, правильно засвоїмо урок Зеленського.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram