Передплатити

Усім буде весело...

Атракціон з перепризначенням уряду точніше точного охарактеризував український журналіст Віталій Портников. "Ми починаємо КВН. Для чого? Для того, щоб не залишилося осторонь нікого. Нікого".

Уряд Гончарука завжди був урядом Володимира Зеленського. Зрештою, саме тому цих креативних молодих людей і призначали на занадто відповідальні для їхнього фаху та досвіду посади. Вони мали бути «прикриттям» для президента і його справжніх партнерів в управлінні країною.

Достатньо згадати, що закон, який любіював прем’є-рміністр Олексій Гончарук — той, який мав би покласти край на сподіваннях колишніх власників ПриватБанку повернути собі втрачену власність, — цей законопроєкт відкинутий монобільшістю, викривлений до невпізнаваності та непроголосований. Загалом із запропонованих уже колишнім урядом законопроектів Верховна Рада прийняла менше тридцяти відсотків. Іншими словами, якщо президент незадоволений кількома міністрами в уряді, а не собою і тим політично нікчемним матеріалом, який він привів до законодавчого органу країни, то ніяких висновків не зроблено, кризу не подолано. Україна продовжує рухатися шляхом хаотизації.

Тут можна було б спробувати посперечатися. Мовляв, якщо «нові обличчя» не впоралися, то чому б не замінити їх на більш професійних людей? Президент не має бути генієм в економіці, військовій справі і міжнародній дипломатії. Не його справа розбиратися одночасно в науці, медицині й реформі освіти. Він же просто людина! Логічно? Але людина — це Володя, родом в Кривого Рогу, успішний бізнесмен та непоганий, судячи зі спогадів друзів, хлопець. Президент же України — це інститут. Він гарант Конституції.

Проблема полягає в тому, що жоден з обраних на цю посаду не виконував цієї функції. Кожен намагався підім’яти Конституцію під себе. Кожен у той чи інший спосіб узурпував владу і вибудовував у країні кілька паралельних центрів управління. Просто президенту Зеленському не поталанило. Він виявився занадто популярним, через що і в парламенті утворилася монобільшість його імені.

Позбавлений необхідності зважати на опозицію, прислухатися до критично налаштованих верств населення, шукати врешті-решт компроміси, він почав одноосібне керування країною, вже геть не зважаючи на прописані в Конституції повноваження. Гарант перетворився на кривдника. Причому сталося це буквально в перші хвилини його каденції. Володимир Зеленський сам повірив у свою політтехнологічну мантру в 73%. В цьому і полягає його фатальний прорахунок.

У результаті ми бачимо, що новий уряд розбігається ще до того, як встиг зібратися. Від посад відмовляються навіть ті, хто мав усі шанси бути перепризначеним. Щодо професійності і перспективності нового прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, то тут годі гадати. За чинної системи влади відповідальність він все одно буде нести тільки перед президентом. Це одразу задає і напрями, і пріоритети.

У соціології є теорія, яка пояснює те, що ми зараз бачимо. «Теорія відстані» свідчить, що чим довша довжина шляху від центру ухвалення рішень до безпосередньої точки напруги, тим більше шансів у країни на розпад. До прикладу, великі імперії, до прикладу, Римська, керувалися зі столиці. З провінцій, якщо там щось траплялося, доводилося надсилати гінця та чекати вказівок. І тут у намісника було кілька опцій. Або чекати рішення з Риму, або вирішувати ситуацію на свій розсуд.

І в першому, і в другому випадку рано чи пізно на місцях доходили висновку, що від столиці та імператора жодної користі. Якщо чекати вказівок, тобто гінця з розпорядженням, минуть місяці або роки. Якщо вирішувати ситуацію самостійно, то для чого тоді платити податки та підкорятися наказам взагалі? Імперії розпадалися, тому що на чолі їх стояв один «хороший хлопець».

Ця теорія пасує для сучасного світу. Тільки тут роль грає не відстань від Офісу президента до Кабміну, а віртуальні чинники. Якщо одна людина має прийняти остаточне рішення, чиновники намагаються зняти з себе відповідальність і перекласти її на першу особу. Сталося щось — подзвонив, отримав вказівку розібратися і доповісти — зібрав нараду, зробив презентацію — подзвонив та призначив найвищу зустріч. У сучасній державі щогодини виникає безліч питань, безліч викликів, які потребують реакції. Звісно ж, одна людина просто не встигає розібратися та віддати розпорядження щодо них усіх.

Час згаяно, підлеглі зайняті лише тим, як віртуозніше пояснити президенту, що він «не профан в економіці». Іншими словами, якщо президент заклопотаний моніторингом судів, реакцією на коронавірус, «чортом», людиною в молодіжних шортах, суперечками з добровольцями і написанням заяви в прокуратуру на автора скандального відеоролика одночасно, — країна приречена на кризу та некерованість.

Сенс у тому, що нові люди в політиці обіцяли покласти край практиці одноосібного царювання, стверджували, що прийшли ламати практику «договірняків» та телефонного права. Але вони не обіцяли, що побудують щось нове. Вони досі не уточнюють, що вони будують. Тож причина — в нехтуванні архітектурою влади, яка є єдино ефективною для сучасної держави, що воює та розвивається.

В сучасному світі ефективними є лише системи, які неможливо підмінити жодними талановитими людьми. Людьми можна тільки затуляти діри, які утворилися від розбалансування та помилок в управлінні. Те, що ми з вами бачили під маскою прем’єріади та перезавантаження уряду, — це закидання проблеми тотального нехтування Законом шапками, новими обличчями, старими, але ще «міцними господарниками». Це КВН. Усі залученні й усім весело.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram